Біблійна історія 5-28

Тема. Ікони у храмі та вдома. Іконостас. Найвідоміші іконостаси України.
Іконою чи образом (з грец. – малюнок, образ, зображення) . називають – живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, ангелів, святих і подій Святого Письма. З давніх давен зображення неодмінно освячувались і вшановувались. Вшановувались особистості, які були зображені на іконах, а не матеріал, з якого вони були зроблені (дошка, фарба, тощо), подібно до того, як ми ставимося до фотокартки дорогої нам людини (іноді носимо їх з собою, переглядаємо на телефоні зовсім не для того, щоб приділити увагу фотопаперу, або кольоровим можливостям нашого телефону). 
Ікони супроводжували православного християнина від народження до смерті. Отже, сьогоднішній урок ми присвятимо символам християнства – іконам та їх творцям.

Святе передання свідчить, що сам Ісус Христос дав людям свій видимий образ
Правитель сирійського міста Едесси князь Авгар був хворий. Але одного разу йому відкрилося, що він вилікується, якщо побачить обличчя Ісуса Христа. Він послав придворного живописця Ананію знайти Христа і написати Його образ. Художник відшукав Ісуса, але зробити «портрет» не зміг по «причини сяючого блиску особи Його». На допомогу прийшов сам Господь. Він узяв у художника шматок тканини і приклав до Свого Божественного обличчя, від чого на тканині закарбувався Його Божественний образ. Коли Авгар побачив цей образ – першу, Самим Господом створену ікону, і з вірою приклався до нього, то отримав зцілення за свою віру по милості Божої. За цим чудотворним образом закріпилася назва «Спас Нерукотворний». І зараз це одна з найбільш із шанованих ікон Православної Церкви (показ ікони)

Як же створювались ікони? Які матеріали потрібні були для цього майстрам?
Історичний екскурс
Ікони писали на дерев’яних дошках. З усіх порід перевагу надавали липі та сосні – в них менше всього сучків. Приготовлену дошку довго висушували, вигладжували її поверхню, а потім передавали іконописцю. Той наклеював полотнину (паволоку) на дошку, що захищала живопис від тріщин на дереві. Поверх паволоки накладався левкас, ґрунт з клею, змішаного з товченою крейдою й алебастром. Цю масу іконописець наносив декількома шарами і потім полірував до блиску пемзою. Фарби іконописці робили самі. Для їх приготування використовували трави, квіти, напівкоштовне каміння. З них робили порошок, а щоб фарба не була сухою і добре трималася на іконі, порошок змішували з водою або з квасом з додаванням яєчного жовтка. Така фарба з додаванням яєць називалася темпера. З рукописних повчань для художників-іконописців у 17-18 століттях відомо, що в олії, нагрітій до 250–325 градусів, плавили бурштин і отримували бурштинову оліфу, яка створює тверду плівку на поверхні ікони. Робота фарбами виконувалася в строго певній послідовності. Спочатку ділянки, обмежені контурами малюнка, покривалися тонкими шарами фарб в такому порядку: фон, гори, будівлі, одяг, відкриті частини тіла, образ. Потім робилося висвітлювання опуклих деталей предметів (крім образів і рук). Для створення об’ємності зображуваного на затемнені і поглиблені ділянки наносився тонкий шар темної фарби. Потім тонкими лініями промальовувалися всі риси обличчя і волосся. Оклади для ікон виготовлялися окремо і закріплювалися на них цвяхами. Вони робилися з металів, тканин з шиттям, вирізалися з дерева і покривалися левкасом і позолотою. Закривали окладами не всю поверхню ікони, а переважно німби (вінці), фон і поля ікони. Рідше – майже всю її поверхню, за винятком зображень голів (образів), рук і ніг. Перед початком роботи над іконою художник постився, напередодні ходив у лазню, одягався в чисту сорочку. Приступаючи до роботи, іконописець підносив молитву Богу, просячи у нього допомоги для написання образу.
Паволока – лляна тканина, яка наклеюється на дошку.
Левкас – ґрунт, яким покривається паволока.
Темпера – фарба, що готувалася з мінералів, які розтиралися і змішувалися з яєчним жовтком, так з’єднувалися камені і тваринний світ. Яйце – символ життя
Німб або Ореол – коло навколо лику, символічно позначає святість, сяйво слави, невід’ємна частина ікони. Німб – це зображення сяйва світла і слави Божої.
Бурштинова оліфа – бурштину плавили у витриманому маслі, нагрітому до 250–325 градусів
Оклад - накладна прикраса на іконах, що покриває іконну доску поверх барвистого шару, окрім декількох значущих елементів (зазвичай лиця і рук)

Людина, що підносить свої молитви біля ікони завжди пам'ятає, що ікона – це не сам Бог чи святий, а лише зображення Бога чи його святого. Тому не іконі він молиться, а Богу чи святому, який на ній зображений. Святий образ є тим самим, що священна книга: у книзі ми читаємо Божі слова, а на іконі споглядаємо святі лики, які, як і слова, піднімають наш розум до Бога і його святих і запалюють наше серце любов'ю до нашого Творця і Спасителя. 
На іконах ми дуже часто бачимо німб. Що таке німб? Це сяйво чи світле коло, яке є навколо голів Спасителя, Божої Матері, святих. Німб або Ореол – коло навколо лику, символічно позначає святість, сяйво слави, невід’ємна частина ікони. Німб – це зображення сяйва світла і слави Божої.

Є одне із головних питань нашого сьогоднішнього заняття: як же зображується Бог на іконах? Бог – Дух невидимий, але на іконах Його зображують в тому вигляді, в якому Він являвся людям. 
Ікона Пресвятої Трійці, що відповідає Святому Письму, зображується у вигляді трьох ангелів, які сидять за столом. Це тому, що у вигляді трьох ангелів Господь явився колись Авраамові. 

Другою після Бога ми зображується на іконах Божа Матір. Християни вшановують її за досконалість й чистоту, завдяки яким Вона була гідною стати Матір’ю Cамого Бога, а ще за те, що вона від обличчя всього людства погодилась на участь у справі спасіння, погодилась стати Матір’ю Ісуса Христа. І як будь-яка мати вона молиться за тих людей перед Богом, які щиро просять її допомоги і заступництва, а Господь заради неї швидше почує і наші молитви. 
Проте людство не тільки у фарбах, а й в музиці вшановує образ Божої Матері. Є цілий ряд спеціально складених псалмів, кантів (це такий особливий рід релігійних пісень, які складалися відомими українськими композиторами Артемієм Веделем, Максимом Березовським, Бортнянським ще в XVII – XVIIІ ст.) на мотиви молитов. Існує музика й без слів 

Порівняння ікони «Донської Богоматері» Феофана Грека і картини «Сікстинська мадонна» Рафаеля.
В іконі колір має   символічне значення. Наприклад, червоний колір – символ царської гідності або   жертовності заради Христа. Золото – символ Божественного світла. Білий колір   чистоти. Чорний – це символ зла і пекла. У картині ж колір не має символічної   функції
(Картина являє собою художній образ, створений творчою фантазією   художника, який має право на особистісне сприйняття. Світогляд іконописця –   це світогляд церкви. Авторство іконописця навмисно приховується
На іконі відсутнє зовнішнє джерело світла. Воно виходить від образів і фігур,   з глибини їх. Немає і тіней від фігур. Технічно це досягається за рахунок   того, що білий ґрунтовий шар – левкас – просвічує крізь барвистий шар. На картині –   навпаки
Ікона – виражає, картина – зображує
Картина побудована за законами прямої перспективи. Для ікони характерна   зворотня перспектива, де точка сходження (фокус) розташовується не в глибині   картинної площини, а на рівні людині, яка стоїть перед іконою
Іконописне мистецтво прославляли такі майстри як Аліпій Печерський (ХІ століття), Феофан Грек (ХIV століття), Данило Чорний, Андрій Рубльов (ХV століття), Діонісій (ХVI століття), Симон Ушаков (ХVIІ століття), Володимир Боровиковський (ХІХ століття), Зенон, Іван Іжакевич (ХХ століття) і багато інших. 
Величезна кількість іконописців створила багато ікон, які і храми прикрашали, і знаходили місце в звичайних домівках з давнини до сьогодення.
А чи знаєте ви, що наші пращури дотримувались особливого правила щодо розміщення ікон вдома?

Ікони вдома розміщуються на покуті (тобто красному, найкращому кутку, який зазвичай був на схід). З давніх-давен у наших предків були чітко усталені традиції чи так звані неписані закони щодо розміщення ікон. У кожній хаті був домашній іконостас. Тут обов'язково були ікони Спасителя, Божої Матері, Святителя Миколая та ікони святих, імена яких носили члени родини. 
Ікони ставилися на стінах вище людської голови, що також, напевне, символізувало вищість тих, хто на них зображений, над простими людьми. До хати, де були образи, чоловіки заходили без головного убору, хрестилися. Всі члени родини від малого до старого ставали на молитву перед іконами. 
Сьогодні люди у більшості своїй також розуміють, що без Божої допомоги дуже важко вижити у цьому світі, тому все більше і більше людей звертається до Бога. Ікони для зору є тим, чим є слово для слуху. Ікона – це Євангеліє у фарбах, це присутність образів святих у вашому домі. 
 вірш  Юрія Цюрика
Вона стояла у притворі храму,
Молилась… мерехтів Іконостас
Ще зранку відчинив послушник браму,-
По церкві плив дяка тривожний бас…

Блаженний – хто від нині і до віку –
Не зачерствів , хто крил не опалив…
Хто людям грішним ще із споконвіку
Любов в своєму серці запалив…
Про які невід’ємні частини внутрішньої частини храму йдеться у вірші?

Пригадайте з попереднього уроку, що таке іконостас? 

Іконостас – стіна з ікон у храмі, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Символізує межу між небом і землею. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» воріт. Іконостас стоїть на підвищенні – солеї, за царськими воротами має завісу. Іконостас є символом-образом, який видимим способом явив невидиме, духовне представництво Небесної Церкви. 
Наприкінці XVІ століття на Україні було сформовано багаторядний іконостас, що складався з декількох рядів ікон, розташованих у певному порядку і закріплених на спеціальному каркасі; кожен ряд іконостасу містить значну кількість ікон (до 12-15, іноді навіть більше). Ряди ікон розташовуються у певній послідовності: 
1-й ярус з Царськими вратами, це – місцевий чин, у якому знаходяться зображення Господа і Богоматері, ікони святих, яким присвячено храм. 
Над ним розташований малий святковий чин. 
Вище знаходиться Деіісусний (моління) чин – головна частина іконостасу, де в центрі зображено Спасителя, а зліва і справа розміщаються ікони Богоматері, Іоанна Хрестителя і апостолів. 
Наступний ярус – Святковий чин із показом дванадцяти найголовніших свят Церкви, а саме: Хрещення, Благовіщеня, Вхід Господа в Єрусалим, Вознесіння Господнє, Преображення Господнє, Успіня, Різдво Пресвятої Богородиці, Воздвиження Животворящого Хреста Господня, Покров Пресвятої Богородиці, Введення до Храму Пресвятої Богородиці, Різдво Христове. 
Ще вище — Пророцький чин, у якому представлені лики пророків по боках від ікони Богоматері з Дитиною
Верхній ярус — Прабатьківський чин, що складається з батьків і патріархів Церкви із зображенням Бога-Отця в центрі. 
Вся композиція увінчана зображенням хреста. 
В Україні збереглося багато іконостасів, які мають велику художню цінність: у Львові в церкві св. Параскеви П'ятниці (кінця 16 ст.), у Рогатині (1649), в Києві в Андріївській церкві (1747-53) та інші. 
Отже, діти, сьогодні ваші голівки поповнилися знаннями про ікони, і я вірю, що вони приведуть вас до пізнання істинного Бога, спонукатимуть до прояву найкращих людських якостей, які мають справжні християни. Розкажіть вдома мамі, татові, бабусі та іншим рідним, про що ви сьогодні дізналися.
1. Домашнє завдання:
загальне: написати міні-твір на тему: «Моя перша зустріч з іконою»

індивідуальне: оформити буклет «Правила облаштування домашнього іконостасу»