Біблійна історія 6-24

Тема уроку:  Етика християнського побуту. Етика сімейних стосунків

У щоденному житті людина має справу з законами держави, яких не дозволено порушувати; із знаками руху на дорозі, під час переходу. Ці заборони спрямовані на те, щоб не пошкодити здоров’я людини. Усі вони для нашого добра. Божі заповіді є для людства моральним законом, тобто постійним і завжди діючим правилом людських вчинків. Вони є досконалі й вічні, як Сам Бог. У християнських родинах цінують і шанують Божі заповіді.
Божа заповідь про шанування батьків – це перша заповідь з обітницею, якій необхідно навчити дитину, щоб вона була слухняною не тільки своїм батькам, але також була здатна слухати Бога.
Хто з вас пам’ятає її? (відповіді дітей)
Так, Шануй свого батька й матір свою, щоб тобі було добре, щоб ти довго прожив на Землі”.  
На цій заповіді будуються відносини в родині, між батьками і дітьми. Батьки, даючи дітям життя, є учасниками Божими у справі продовження людського роду і тим самим є для дітей першими заступниками на землі, тому їм належить пошана.

- Сьогодні на уроці ми поговоримо про сімейні відносини в християнських родинах та про етику їхнього побуту.

В кожній християнській родині навчають дітей шанувати батьків: любити, поважати, а найголовніше – слухати тата й маму. Обов’язок дітей – виявляти батькам шану, любов і послух. З давніх-давен (а в багатьох сільських місцевостях і донині), до старших родичів, як то до батька, матері, дідуся, бабусі, та навіть до старших братів та сестер, якщо різниця у віці становила десять років і більше, зверталися з погою, на «ви»… 
 Любов до батьків діти виявляють не тільки на словах, але й на ділі, у щоденному житті, а особливо в час їх хвороби чи старості.
Коли діти виростають і мають на меті створити власну родину, Бог дозволяє людині залишити батька й матір, і пристати до своєї дружини, щоб стати одним цілим. (Книга Буття 2:24; Євангелія від Матвія 19:3-6; Євангелія від Марка 10:7-8; 1 Послання до Коринфян 6:16; Послання до Ефесян 5:31).
Дозвіл залишити батька і матір зовсім не означає, що Бог скасовує Свою заповідь про шанування батьків для тих, хто одружується. Цей дозвіл також не означає, що молоді люди повинні припинити всяке спілкування зі своїми батьками. Боже веління покинути батька і матір для юнака і дівчини, що вступають у шлюб, означає, що вони починають самостійне життя окремою сім’єю, яка не залежить від батьків у матеріальному, моральному й емоційному аспектах. Також і фізично вони повинні відокремитися від батьків, оселившись в окремому житлі та придбавши власне майно і господарство, не забуваючи про необхідність допомоги батькам, особливо в похилому віці.
Наш кобзар Т.Шевченко писав так:
“Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають”

У сім’ї, як правило, існує особливий характер стосунків між її членами. Родина – як живий організм, розвивається, змінюється. І наша потреба в друзях, (в тому числі і в родичах) з роками зазнає змін. Можна помітити певну закономірність у розвитку родинних стосунків. Приблизно це має такий вигляд. У найбільш ранньому віці дитина невідривно тягнеться до матері та батька. Тоді вона ще зовсім безпорадна, тільки-но набуває первинних навичок буття. Спілкування дитини в такому віці визначається родинним оточенням. Потім у дитини розвивається інтерес до своїх ровісників, до дітей молодшого і старшого віку. З ним вона вчиться спілкуватись нарівні, підпорядковувати свої інтереси інтересам інших людей, опікати тих, хто менший, слабкіший, пробує себе в діалогах та груповому спілкуванні.

- Чим, на вашу думку, визначаються ваші теперішні стосунки з батьками? В чому полягають особливості спілкування з ними?

- Що змінюється у вашій сім’ї (чи на краще?) через ваше прагнення до незалежності, самостійності?
Оповідання повчального характеру
Ти мені допоможеш?
Марк В.Хансен 
У 1989 році землетрус силою у 8,2 бали майже повністю зруйнував Вірменію: менш ніж за чотири хвилини загинуло більше 30 000 людей.
У момент, коли це сталося (у момент цього жаху і хаосу) чоловік залишив дружину вдома, впевнившись у її безпеці, й кинувся до школи, де знаходився його син. Підбігши туди, він побачив будинок школи повністю зруйнованим. Прийшовши до тями після першого шоку, він згадав обіцянку, яку дав колись сину:
— Що б не трапилось, я завжди прийду тобі на допомогу!
Сльози наповнили очі чоловіка. Він дивився на купу каміння, що височіло на тому місці, де знаходилася школа. Все виглядало зовсім безнадійно, але він знову згадав свою обіцянку.
Чоловік став пригадувати, де розташований клас, куди відводив сина кожного ранку. Згадав, що вікна класу виходили на шкільне подвір’я. Він кинувся туди і став розбирати каміння.
Тим часом до школи підійшли інші вбиті горем батьки. Вони у відчаї кричали:
— Мій син! Моя дочка!
Деякі батьки з добрих намірів намагались відтягти вбитих горем людей від руїн, переконуючи: 
— Запізно!
— Вони загинули!
— Ви не зможете їм допомогти!
— Ідіть додому!
— Будьте реалістами, тут уже нічого не зробиш!
Тато хлопчика звертався до кожного з батьків:
— Ти допоможеш мені? 
І продовжував камінь за каменем розбирати завал, щоб дістатися до сина. З’явився начальник пожежної команди, який намагався відсторонити всіх подалі від залишків шкільного будинку, пояснюючи:
— Зараз повсюди спалахують пожежі, відбуваються вибухи. Ви знаходитеся у небезпеці.
Ми самі про все потурбуємося. Йдіть додому.
У відповідь на це люблячий батько запитав пожежника:
— Ти допоможеш мені?
Він мужньо продовжував розбирати завал один, тому що сам мав намір упевнитися, живий його син чи загинув.
Він робив це 8 годин… 12 годин… 24 години…36 годин. Наостанок на 38 годині від посунув величезний камінь і почув… голос свого сина.
— Армад! — покликав його батько по імені. 
І почув у відповідь:
— Татко?! Це я, татко! Я сказав іншим дітям, щоб вони не турбувалися. Я сказав їм, що, якщо ти живий, ти врятуєш нас. Адже ти обіцяв мені: «Що б не трапилось, я завжди прийду тобі на допомогу!» І ти зробив це, татко!
— Що там у вас робиться? Як ти? — запитав батько.
— Нас залишилося чотирнадцять із тридцяти трьох, татко. Ми всі налякані, голодні, дуже хочемо пити. І всі чекали на тебе. Коли будинок впав, залишилася ніша, і це врятувало нас. 
— Давай синку, виходь! 
— Ні, татко! Нехай спочатку виходять першими інші діти, тому що я знаю: ти будь-що врятуєш мене. Що б не трапилось, ти завжди прийдеш мені на допомогу.
Питання:
· Чому батько не здавався, а продовжував шукати хлопчика?
· Як допомогло батькове слово врятуватися синові?
·Чи можна назвати стосунки в родині християнськими? Чому? Наведіть якомога більше доказів вашої думки

Благословенна трудність сім'ї — в тому, що родина - це місце, де кожен з членів родини нечувано близько підходить до найважливішого персонажа нашого життя — до Іншого. Найчастіше гордість, самолюбність заважає увійти до якоїсь сфери життя іншої людини, коли хтось прагне відгородитися від цього. Тому в родині повинні сформуватися духовно-етичні відносини подружжя (дотримання заповідей, спільна молитва в родині, дотримання настанов статуту християнського церковного життя, тощо). Зрозуміло, що цей рівень відносин - найголовніший. 

Вправа «Вчимося аналізувати»

Прочитайте істини, які допомагають розв’язати конфлікти, що можуть виникнути в родині, спробуйте їх розставити у порядку значущості. Поясніть ваше рішення.

1. Визнати, що ми можемо помилятися. Рім.14:13 «Не почнемо ж більш судити один одного, а краще судите про те, як би не подавати братові випадку до спотикання або спокуси»
2. Ми несемо відповідальність за свої емоції, реакції, коли недолік іншого викликає в мені гнів, тоді я знаю, що недолік іншого – це мій недолік теж.
3. Уміння поставити себе на місце іншої людини – співчуття, спробувати побачити проблему так, як її бачить інша людина. Ми повинні піднятися над своєю образою, щоб побачити біль іншої людини. Поставте собі питання: «Чого я повинен навчитися в цьому конфлікті?»

Християнська притча
Колись жив дуже старий чоловік. Очі його осліпнули, слух притупився, і коліна тремтіли. Він майже не міг тримати в руках ложку і під час їжі часто проливав на скатертину суп, а іноді дещо з їжі випадало у нього з рота. Син і його дружина з огидою дивилися на нього і почали під час їжі садити старого в кут за піч, а їжу подавали йому в старому блюдечку. Звідти він сумно дивився на стіл, і очі його ставали вологими. Одного разу руки його так тряслися, що він не зміг утримати блюдечко з їжею. Воно впало на підлогу і розбилося. Молода господиня почала лаяти старого, але він не сказав ні слова, а тільки важко зітхнув. Тоді вони купили йому дерев'яну миску. Тепер він винен був їсти з неї.
Одного разу, коли батьки сиділи за столом, до кімнати увійшов їх чотирирічній син з шматком дерева в руках.
- Що ти хочеш зробити? - запитав батько.
- Дерев'яну годівницю, - відповів малюк. - З неї тато з мамою їстимуть, коли я виросту. 
Питання:
Які заповіді християнського родинного життя були порушені героями притчі?
 
Сім’я може жити в любові і мирі тільки за умови, що кожен буде виконувати Божі заповіді про необхідність прощення одним одного. У сім’ї можуть панувати любов, мир, радість, вірність, щирість, взаєморозуміння, доброта, прощення, якщо подружжя піклується про чистоту своїх сердець перед Богом. Чистота серця – це духовно-моральний стан душі людини, що спонукує її уникати гріха, спокуси, щоб отримати Боже прощення й очищення. Щоб створити благословенну сім’ю, подружжю необхідно заохочувати одне одного до чистоти сердець, допомагати один одному вести духовне життя.
Домашнє завдання.Міні-твір: 
Визначити, які звернення батьків для вас є бажаними і приємними; яких слів від вас очікують батьки, члени родини. Як звертатися до близьких вам людей приязно, лагідно, пам’ятаючи, що своїм ставленням до своїх батьків ви закладаєте фундамент стосунків із своїми майбутніми дітьми.