Біблійна історія 7-18

Тема. Києво-Печерська Лавра. Києво-Печерський Патерик.

Вправа «Асоціативний ланцюжок»
створити асоціативний ланцюжок до слова «чернець» 
Слово вчителя
  Вже з певного свого досвіду, виконання домашнього завдання, ви зрозуміли, що монастирі відіграють важливу роль у тому, щоб наш народ був духовно просвітленим, щоб його авторитет не зменшувався. Якщо поринути в глибини історії, то ми зрозуміємо, що християнська Церква принесла з собою  нові закони, до тих пір світське громадянство не знало писаних законів. Церква вчила, що князівська влада є від Бога; насильство над людиною – це не тільки кривда або шкода, а й гріх проти Бога. Вона виступала проти невільництва, проти свавілля в родині, проповідувала милосердя до убогих, сиріт і калік.
Хоч люди нешвидко засвоювали поняття нової віри, але серед населення все більше з’являлося людей, які з усім запалом душі переймалися християнською вірою й намагалися запроваджувати її у повсякденному житті. Вони думали про метушливість життя, гріховні помилки в житті і вважали, що потрібно уникати спокус цього світу, віддаючись молитвам і подвигам для спасіння душі. Через це в Україні поширилося чернецтво. Монастирі стали не тільки місцем служіння Богові, а й культурними осередками, звідки широко розходилася освіта по всьому світу. В монастирях переписувалися книжки, засновувалися школи, притулки для самотніх та нездолених. Звідси йшло і перше літописання. Наша країна має славетну історію православних монастирів.
Вправа «Екскурс в історію»
У 1990 році Київсько-Печерська Лавра внесена у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Велично дивиться на нас з крутих Дніпровських берегів позолочені купола церков і соборів. Давайте звернемось до історії виникнення Києво-Печерської Лаври.
Києво-Печерська Лавра – один з перших монастирів Київської Русі. Вона знаходиться у центрі Києва на правому високому березі Дніпра і займає два пагорби. В ХІ столітті тут був ліс, сюди приходив для молитви священик Іларіон з села Берестова. Він перший викопав для себе печеру.
У 1051 році Іларіон був призначений митрополитом Києвським, а в його печері оселився монах Антоній з Афону. Благочестя Антонія привернуло до його печерт послідовників. Коли їх стало 12, вони побудували церкву і келії. Антоній залишив ігуменом (ігумен - у православній церкві настоятель монастиря, голова Духовного собору («собору старців») — керівничого органу у великих чоловічих монастирях) Варлаама, а сам викопав для себе нову печеру на сусідній горі. Так з’явилися Дальні і Ближні печери. Кількість ченців росла. Будувались церкви, монастир отримав назву Печерського. Пізніше ігуменом був призначений Феодосій, ученик Антонія. Князь Святослав ІІ Ярославич подарував монастирю плато над печерами. З часом тут виросли храми, келії, кріпосні вали. З Києво-Печерською лаврою пов’язані імена літописця Нестора, іконописця Аліпія, Агапита - учня Антонія, цілителя; просвітителя Петра Могили, на честь якого названа академія в Києві, а також інших видатних особистостей.
 Завітаємо до келії літописця Нестора. 

За роки існування Лаври в період ХІ – ХVІ століть монастир переживав й періоди розквіту й періоди розорення, пожеж, пограбування. Але знов і знову зводилися церкви, відбудовувалися приміщення, життя відроджувалося. Працював будинок для хворих і бідних. У суботу відправлявся віз печеного хліба для ув’язнених. Лавра була центром православного життя на Україні.
У 1615 році на території Лаври була побудована типографія. Митрополит Петро Могила відкрив тут училище, яке стало початком Київо-Могилянської академії.
У ХІХ ст. до Лаври входило шість церков. Після Жовтневої революції 1917 року, для Києво-Печерської Лаври, як і для багатьох інших християнських святинь, настали важкі часи. В 1918 році був жорстоко вбитий настоятель Києво-Печерської Лаври митрополит Володимир. Майно Лаври було націоналізовано, на її території відкрили музейне містечко, а в 1930 році монастир був ліквідований.
Важких втрат зазнала Лавра під час Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1941 року було підірвано бомбою і майже знищено Свято-Успенський собор (порівняльні фото). 

У той же час, в 1941 році на території Нижньої Лаври відновив свою діяльність монастир.
В 1961 році монастир знову було закрито. Тільки в 1988 році, із приводу святкування 1000-річчя хрещення Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами була передана громаді, а в 1990 р. до монастиря повернулися й Ближні печери. В 1990 році Києво-Печерська Лавра була внесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2000 році відновлено і освячено Успенський Собор.
У печерах Лаври знайшли притулок мощі богатиря Чобітько, який прийняв чернецтво в Києво-Печерській Лаврі, взявши ім'я Ілля, якого вважають прототипом героя переказів Іллі Муромця. В 1643 році преподобний Ілля з Мурому був канонізований.
Києво-Печерська Лавра є одним із духовних символів українського народу, давній осередок культури, літописання, іконописання, друкування. Одним із найбільш відомих і яскравих творів, написаних у стінах монастиря є Києво-Печерський Патерик. Робота над ним тривала з середини ХІ до кінця ХІІІ століття. Він увібрав у себе житія і твори печерських святих.
Патерик – це вид агіографічної творчості (агіо – святий, графо – пишу (грец.), житійний твір морально-етичного змісту. У ньому розкривається християнський аскетизм на прикладах праведного життя монахів. Оповіді у складі Києво-Печерського Патерика є цілком самостійними творами, що мають сюжет і композицію, філософський зміст, повчальні приклади; розповідають про монахів одного монастиря.
Києво-Печерський Патерик має кілька редакцій, основа його була закладена у ХІІІ ст. листуванням єпископа Володимиро-Суздальського Симона і ченця Печерського монастиря Полікарпа. В оповіданнях Патерика представлена початкова історія монастиря «Слово про створення церкви Печерської».
Робота з текстом
Оповідання про Прохора-чорноризця (скорочено)
Бог дарує нам корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає інколи голод, війни, приводячи наше недбальство до чеснот. Ті, хто чинять злі справи бувають віддані злим суддям. Але й ті не уникнуть суду, суд без милості тому, хто сам не творить милості.
Було це за князювання Святополка в Києві, в часи міжусобиць. Прийшов із Смоленська один чоловік до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його в ченці й назвав Прохором. Чернець так себе в усьому обмежив, що навіть хліба не вживав. Збирав лободу, розтирав її своїми руками, робив хліб і тим жив. Заготовляв лободу на цілий рік. Бачачи таку його терплячість і стриманість, Бог перетворив гіркоту на солодкість, печаль – на радість. І назвали його лободяником.
Настав великий голод. Один чоловік за прикладом Прохора зібрав лободу, зробив хліб, але не міг їсти через його гіркоту. Блаженний Прохор взяв на себе ще більший труд – збирав зілля, розтирав його, ліпив хлібини і роздавав людям. І був цей хліб солодким, наче з медом. Якщо ж хто брав хліб ченця потайки, без благословення, то був він гіркий, як полин.
Один з братів, що вкрав хліб, пішов каятись до ігумена. Той не повірив, що так може бути, звелів другому братові піти до Прохора, поросити одну хлібину, а другу взяти крадькома. Приніс той брат хлібини. І справді благословенна була солодка, а вкрадена така гірка, що не можна було їсти.
Після такого дива повсюди пішла слава про ченця Прохора.
Незабаром посварилися Святополк із Давидом, і не пускали купців із Галича і Перемишля. Не стало солі по всій Руській землі. Почалися грабежі і всяке свавілля.
Прохор уже тоді мав свою келію. Він зібрав таємно у всіх попіл і роздавав його людям. Попіл перетворювався на чисту сіль. Кожен брав, скільки йому треба. Це викликало заздрість торговців сіллю. Вони поскаржилися князеві. Святополк вирішив сам розбагатіти й наказав забрати у Прохора всю сіль. Коли її привезли, то виявилося, що це звичайний попіл. Князь велів потримати його три дні і викинути. Чернець сказав мирянам, які прийшли до нього по сіль, що його пограбували. Хай вони почекають, поки князь викине попіл, зберуть його і це буде сіль. Так і сталося. Князь дізнавшись про діяння Прохора, засоромився, покаявся і став його шанувати. Прохор сказав князеві, що коли за волею Божою він раніше піде зі світу, то хай Святополк власноручно, без злоби його поховає. Тоді буде князеві удача в усьому. Занедужав Прохор, прийшов його останній час. Повідомили князя, той у цей час був на війні. Святополк розпустив свої війська, прийшов у монастир і зробив усе, як обіцяв. З того часу шанував святих і мав удачу в усьому.

Про святого й блаженного Агапіта, безкорисливого лікаря (скорочено)
За часів нашого блаженного отця Антонія прийняв постриг один киянин на ім’я Агапіт, який був послідовником його ангельського життя та свідком його праведних діл. Адже отой великий [Антоній], приховуючи свою святість, зцілював недужих своєю стравою, хоча, як гадали, подавав їм лікарське зілля - отак і оздоровлювалися його молитвою. Так і цей блаженний Агапіт, наслідуючи того святого Старця, допомагав хворим.
А вже як нездужав хто із братії, то він полишав свою келію (і нічого з неї не пропадало), приходив до хворого брата і прислуговував йому: піднімав та вкладав, носив на руках і годував своєю стравою, яку варив із зілля. То й одужував хворий його молитвою. Якщо ж недуга тривала, то було на це Боже благовоління - аби примножилась віра й молитва Його раба. Тоді оцей блаженний Агапіт перебував при хворому невідступно, благаючи за нього Бога, аби подав Господь болящому здоров'я заради його молитов. А тому, що дарував йому Господь дар зцілення, назвали його Лікарем.
І в місті поширилася чутка про нього: мовляв, є у монастирі такий лікар, що багато недужих приходять до нього та й оздоровлюються. У той же час занедужав князь Володимир Всеволодович Мономах. І вже мало що не при смерті послав [Володимир] до Печерського ігумена Іоанна благання, щоби спонукав Агапіта прийти до нього, бо княжив тоді [Володимир] у Чернігові. Ігумен, покликавши Агапіта, звелів йому йти до Чернігова. Та відповів блаженний: «Якщо піду до князя, то ходитиму до всіх. Нехай же не виходитиму за монастирські ворота заради людської слави і не стану порушником своєї обітниці, яку дав я перед Богом, що перебуватиму в монастирі до останнього подиху. Якщо ж виженеш ти мене, то я піду в інший край, а згодом, як усе минеться, повернуся». Адже ж ніколи не полишав він монастиря.
Як побачив княжий посланець, що не бажає той [Агапіт] іти, почав благати ченця, щоб дав, принаймні, зілля. З ігуменового примусу уділив він зілля від своєї страви, щоб подати недужому. І як тільки князь спожив оте зілля, одразу ж і зцілився. Тож прибув Володимир до Києва і увійшов до Печерського монастиря. Хотів він скласти ченцеві шану й побачити того, хто дарував йому з Богом зілля та здоров'я. Ніколи досі його не бачив, та й маєтком гадав обдарувати. Але Агапіт сховався, бо не хотів, щоби його вшановували. І віддав князь принесене золото ігуменові. Згодом послав Володимир до Агапіта одного зі своїх бояр з великими дарунками. Коли боярин-посланець зайшов до його келії, то приніс і поклав перед [ченцем] дарунки. А той відповів: «О дитино, ніколи й ні від кого нічого я не брав, то чи ж занапащу свою нагороду задля золота, що його я ні від кого не потребую?» І відказав боярин: «Отче, знає той, хто послав мене, що не потребуєш цього, але задля мене потіш сина свого, якому в Богові дарував ти здоров'я: прийми оце й роздай убогим». І відповів Старець: «Заради тебе прийму це з радістю - буде воно на потребу. А ти скажи тому, хто послав тебе: «Все, чим володів, стало чужим тобі, коли відходив ти й нічого не міг взяти зі собою. Нині ж роздай усе тим, хто в потребі, тому що задля цього й позбавив тебе Господь од смерті. Я ж бо нічого сам би не досяг. І не здумай мене не послухати, щоби знову того ж не зазнати». І взяв Агапіт принесене золото, виніс із келії й кинув, а сам сховався. А як боярин вийшов, то побачив кинуті приношення та дарунки і взяв усе, й віддав ігуменові Іоанну, а князеві оповів усе про старця. І всі збагнули, що є то раб Божий. А князь не наважився виявити непослух старцеві й усе своє майно роздав убогим, як наказав блаженний.
Висновок: Описи діянь ченців Прохора та Агапіта показують, як самовіддане служіння Богові, смиренність, працьовитість і терпіння можуть допомогти людям перетворити гірке на солодке, попіл – на сіль, печаль – на радість, хворобу на здоров’я, тощо
Домашнє завдання. 
Поставте якнайбільше  запитань до тексту про ченця Прохора або ченця Агапіта.