Біблійна історія 8-30

Тема. Дзвони.  Дзвонове мистецтво. Молитва у фарбі. Іконопис. Візантійська та давньоруська школи іконопису. Сучасний іконопис

Чи знаєте ви, що в народі кажуть: храм – це молитва в камені, дзвін – молитва в звуці, а ікона – молитва у фарбах. 

Як ви розумієте цей вислів? Наведіть приклади, обґрунтуйте.

Багатьом з вас доводилося чути величний голос дзвонів і бачити ікони. Це – мистецтво особливе. І відчуття людини, яка чує дзвін або дивиться на ікону, – теж особливі, не схожі с повсякденними емоціями і переживаннями. 
Згадайте свої відчуття (урочистість, захоплення, хвилювання) Мабуть, немає людей, байдужих до дзвонової музики та до іконопису, всі ми, хоча б на мить, та відчуваємо в серці щось таємниче. 

Як виник дзвін? Чому дзвони такої форми? На що схожі дзвони?- 
Дзвін, що за традицією в богослужбовій літературі називається кампан, має своє походження від італійської провінції Кампанья, звідки поширилось мистецтво виготовлення дзвонів. 
Легенда:
Наталія Скакун
Колокол-колокольчик
Шел по полю мудрец, воспевал красоту 
Тех цветов,что украсили поле.
Восхищался старик – в них не сила людей,
В них прославлена Божия воля.
Шел мудрец и молился от сердца Тому, 
Кто весь мир этот создал прекрасный.
Шел мудрец, возносил благодарность Тому,
Чьи старанья отнюдь не напрасны.

Вдруг услышал старик, что-то прямо в траве
Зазвенело молению вторя. Словно чудо открылось 
Вдруг взору его – колокольчиков синее море.
Нежный звук разливался, как ангельський хор, 
Что поет Богородице Деве. И казалось:
Мелодии всюду его: и на грешной земле, и на небе.

- Вот бы людям такую красу донести,
Чтобы сердце их в радости билось.
Чтобы страх разогнать, чтоб уверенность дать – 
Чтобы это навеки продлилось.

Благодать, благодать! Как ее унести?
Передать, сохранить и не бросить?
Наклонился старик, колокольчик сорвал
И отправился к мастеру с просьбой:

- Мастер! Мастер! Ты видишь цветок?
Он бесценен. Он – хрупок и нежен.
Ты возьми серебро да и вылей другой:
Много больше, сильнее, чем прежний.

Пусть он силой своей возвещает всем нам
«С нами – Бог, Его слава и сила!»
Чтобы Божия истина козни и зло
Силой звука добра победила.

Вдохновленный литейщик взял в руки цветок – 
Вскоре колокол первый родился, а за ним и второй,
Следом – третий. И так род могучих собратьев продлился.

Дзвін можна порівняти з людиною: як і людина, дзвін народжується; його батьки – вправні майстри, які багато вкладають у свій витвір; життя дзвона може бути славним, корисним або тихим, непримітним; смерть дзвона – трагічна, славна, неочікувана… Паралель можна продовжувати, діти наводять свої приклади.

Демонстрації відеоматеріалу
Відео-притча «Історія одного дзвона»

Прийом «порівняння-співвідношення»

Вчитель ставить перед учнями завдання визначити якнайбільше паралелей образу дзвона та людини за сюжетом фільму і власними спостереженнями
Людина

Дзвін

Для віруючих існують різні засоби спілкування з Богом, до яких належать храм, ікона, дзвін, який часто називають «церковним голосом». Немає людей, байдужих до «церковної музики», і навіть в повсякденному житті, почувши дзвін, ми, хоча б на мить, зупинимося і прислухаємося до нього. Дзвін для християнина - це не тільки час богослужіння, з ним пов'язані всі урочистості, радощі й години смутку.
Перша поява дзвонів відноситься до глибокої давнини. Виготовляти дзвони і користуватися ними почали ще єгиптяни, євреї, римляни. На Сході дзвони були відомі в Китаї та Японії. У стародавні часи дзвони були зовсім невеликих розмірів і їх клепали з листового заліза, а потім з листової міді та бронзи.
Коли дзвони почали вживатися у християнському богослужінні, достеменно невідомо. Під час гонінь на християн про вживання дзвонів не могло бути й мови, так як перші християни збиралися на молитву таємно від влади. Їх скликали на богослужіння особливі люди, які називалися народозбирателями. Перше застосування дзвонів у християнському богослужінні церковний переказ відносить до свт. Павлина, єпископа Ноланского (353-431). Як свідчить легенда, у ві сні єпископ бачив янгола з дзвіночками, який видавав чудесні звуки. Польові квіти дзвіночки, підказали свт. Павлину форму дзвонів, які і були вжиті при богослужінні.

На християнському Сході дзвони з'явилися лише у другій половині IX століття, коли на прохання імператора Василя Македонянина (867-886) з Константинополя надіслали 12 дзвонів для новозбудованої церкви. Через 500 років дзвони міцно увійшли до вжитку у всіх християнських храмах Сходу.
На Русі дзвони вперше з'явилися з прийняттям християнства. Перша літописна згадка про дзвони на Русі відноситься до 988 року, тобто в самий час Хрещення Русі. В Києві були дзвони при Успенській та Ірининській церквах. В Новгороді дзвони згадуються при храмі св. Софії в самому початку XI століття. Тоді ж вперше стали дзвонити в храмах Полоцька, Новгород-Сіверського та Володимира на Клязьмі.
Нова сторінка в історії дзвонарської справи починається в другій половині XV століття, коли до Москви прибув італійський інженер та будівельник Аристотель Фіорованті. Він влаштував «гарматний двір», де відливали гармати та дзвони. На початку XVI століття майстри з успіхом освоїли ливарну справу і навіть багато в чому перевершили своїх іноземних вчителів. У цей час формується особливий тип вітчизняних дзвонів, система кріплень, особлива форма і склад дзвонової міді.

Історичний екскурс

Благовіст (музична ілюстрація дзвону підготовлена вчителем)
Благовістом називають удари в один великий дзвін. Цим дзвоном віруючі скликаються в храм для участі в богослужінні. Благовістом цей дзвін називається тому, що ним сповіщається добра звістка про початок богослужіння. Здійснюється благовіст так: спочатку роблять три повільних, протяжних удари (доки не припиниться звук дзвону), а вже потім слідують удари. Якщо дзвін дуже великого або величезного розміру, то ці удари роблять звисаючим билом в обидва краї дзвону. Якщо ж дзвін порівняно невеликий, то в такому разі било притягається мотузкою досить близько до його краю, на мотузку кладеться дошка і натиском ноги роблять удари. Благовіст у свою чергу поділяється на два види: Звичайний, або частий, і проводиться найбільшим дзвоном; та пісний, або рідкий, проводиться меншим за величиною дзвоном, в дні неділі Великого Посту.

Що називають благовістом?
Що таке «било»? Для чого застосовується?

Дзвін
Власне дзвоном називається дзвін, коли дзвонять відразу в усі дзвони, або ж у кілька дзвонів. Дзвін у всі дзвони розрізнюється: 1. Тризвон - це дзвін у всі дзвони, потім маленька перерва, і другий дзвін у всі дзвони, знову маленька перерва, і третій раз дзвін у всі дзвони, тобто дзвін у всі дзвони тричі, або дзвін у три прийоми. Тризвін висловлює собою християнську радість, урочистість. У наш час тризвоном стали називати не тільки дзвін у всі дзвони тричі, але, взагалі, дзвін у всі дзвони. 2. Двузвон - це дзвін у всі дзвони двічі, в два прийоми. 3. Перезвін - це удари по черзі в кожен дзвін (по одному, або по декілька ударів в кожен дзвін), починаючи з великого й аж до малого, і так повторюють багато разів. 4. Перебір - це повільний дзвін по черзі в кожен дзвін по одному разу, починаючи з самого малого й аж до великого, а після удару у великий дзвін, ударяють у всі дзвони разом разом, і так повторюють багато разів.

Дзвонове мистецтво
Драматично склалася доля дзвонового мистецтва на Україні. З приходом радянської влади були повністю зруйновані тисячі храмів, а разом з ними знищені мільйони ікон, віддано в переплавку або продано за кордон практично все дзвонове багатство. За короткий час була загублена унікальна колекція церковного майна, що дбайливо збиралося протягом кількох століть.
В сучасному світі йде відновлення старих та будівництво нових храмів, створюються парафії та монастирі. Відкрилося багато реставраційних майстерень та іконописних шкіл.
Набагато складніше було з відродженням дзвінниць. При підготовці до святкування 1000-річчя хрещення Київської Русі (1988р) з'ясувалося, що в країні катастрофічно невистачає дзвонів. Більш того, за роки забуття були втрачені секрети дзвонового ливарства. Слов’янський дзвін завжди відрізнявся надзвичайною мелодійністю та багатством тембру. Сучасним майстрам, які зважилися відродити дзвонове мистецтво, довелося по крихтах збирати всі тонкощі виготовлення дзвонів.
В даний час декілька найбільших підприємств успішно освоїли лиття дзвонів: В Україні це ПрАО «Донецксталь» - м.Донецьк, ООО Эллада-Н – м. Полтава. Сучасні технології дозволяють відливати не тільки нові, але і відтворювати точні копії стародавніх дзвонів, включаючи їх звучання.
Завдяки нашим умільцям, дзвін лунає зараз не тільки в наших містах і селах, але і в храмах Японії, Білорусі, Канади, Польщі, США, Сербії - скрізь, де живе православний люд.

Мелодії дзвону «лікують духовно і фізично»
Оздоровлення від дзвонів доведено наукою і підтверджено історією. Адже у страшні часи панування епідемій тифу та холери наші пращури недарма вдень і вночі безперестанку били у дзвони – так вони знищували віруси й мікроби, якими було насичене повітря. Відомі випадки, коли люди, регулярно слухаючи дзвін, позбувалися глухоти, німоти, астми, заїкання, й навіть виразкової хвороби. Оздоровча сила церковного дзвону підтверджена і науковцями з міста Рівне. Для прикладу: в Почаївській лаврі існує традиція ставити недужих під великий Лаврський дзвін, .
Співробітники кафедри фізики НУВГП підтвердили, що дзвін дійсно пригнічує розвиток хвороботворчих мікробів та вірусів. Відбувається це внаслідок того, що ритмічні удари на дзвіниці порушують спокій мікролептонів – надлегких частинок, якими оточені всі матеріальні предмети. Ці частки починають рухатися у повітрі, генеруючи при цьому мікролептонні поля, які розривають жорсткі молекулярні зв’язки і видаляють шкідливі ізотопи. А саме ці ізотопи призводять до виникнення хвороб. Дзвін – голос Бога, що міцно відбивається у нашому сумлінні та пригадує нам про нашу приналежність до іншого життя у вічності. Дзвін – духовна сила, що зв’язує нас із вічністю.

Прийом «мозковий штурм»
- Чи доводилось вам бачити ікони? 
- Скажіть, в кого вдома є ікони?
- Як до них ставиться старше покоління? Чому?
- Чому кажуть «Ікона – це молитва у фарбах»?
Презентація відео-ряду з зображенням різних ікон.
Демонстрації відеоматеріалу
Мультфільм «Путеводительниця»

Екскурс в історію
Першим іконописцем за переданням був святий євангеліст Лука, який написав не тільки ікони Божої Матері, але, за переказами, і ікону святих Апостолів Петра і Павла, а можливо і інші. За ним слідує цілий сонм іконописців, майже невідомих.
У слов'ян першим іконописцем вважається святий рівноапостольний Мефодій, єпископ Моравський, просвітитель слов'янських народів.
На Русі відомий Аліпій, подвижник Києво-Печерської Лаври. Він був відданий своїми батьками в «навчання іконній майстерності» до грецьких майстрів, які прибули прикрашати храми Лаври у 1083 році. Тут він навчався та допомагав майстрам. По закінченні розпису лаврських соборів він залишився в монастирі і був настільки вправним у своїй справі, що, як читаємо у його життєписі, видимим зображенням на іконі відтворював як би самий духовний образ чесноти.
Преподобний Аліпій постійно працював, писав ікони для всіх, хто мав потребу в них, не вимагав грошей за свою працю. Вночі він перебував у молитві, а вдень з великою смиренністю, чистотою, терпінням, постом, займався писанням ікон. Його ікони розходилися всюди. Одна з них - ікона Божої Матері - була відправлена князем Володимиром Мономахом навіть в Ростов, для збудованої ним там церкви.

Іконопис - особливий вид мистецтва, який неможливо звести до простого живопису. Слово «ікона» - грецьке, перекладається як «образ», зображення.
Ікона відрізняється від картини, тому що її завдання - відкрити внутрішній світ душі святої людини, й повідомити про Христа, що перебував на землі. Картина може показувати боротьбу добра і зла в людині. Ікона показує, якою стане людина, якщо переможе в цій боротьбі, якою вона має бути. Ікона - це вікно в духовний світ. Вона може зберігати деякі портретні риси, але обличчя на іконі - це образ, особистість, перевтілена в світлі вічності. 
Хтось може запитати: «Як можна писати ікони, якщо сама Біблія підкреслює, що Бог невидимий? Як їй можна поклонятися?» Ікона, як явище, стала можливою тому, що після Старого Заповіту з'явився Новий Заповіт. Євангеліє говорить, що Бог, який був невидимим у часи Старого Завіту, в Новому Заповіті народився Сам людиною. Апостоли на власні очі бачили Христа. Ми фотографуємо тих, хто дорогий і близький нашому серцю. Але фотографії в попередні століття не було. І християни зберегли образ Христа за допомогою фарб. Ми молимося не іконі, а перед іконою, тому святому, який на іконі зображений.
Ікона несе на собі всі риси небесного: молитовну зібраність, глибину таємниць віри, гармонію духа, красу чистоти, велич смирення і простоти. Перед нею вщухають пристрасті і марність світу; вона височіє над усім в іншому плані буття. 
Зовнішня форма ікони - вершина простоти, але глибину її ми шануємо з благоговінням. Євангеліє вічне, одне - для всіх часів і народів; значення ікони також не обмежується ані часом, ані місцевістю.

1. Хто, за переказом, був першим іконописцем?
2. Хто є першим іконописцем слов’ян?
3. Які епізоди з життя Аліпія-іконописця вам запам’яталися?
4. Які відмінності письма картин та ікон?


Візантійська та давньоруська школи іконопису
Іконографія розвивалась та укріплювалась протягом VI–VII століть. Головну роль відігравала Візантія. Постановами Вселенських соборів, які відбувалися на її території, були визначені правила зображення облич та сюжетів Священного Письма. Особливе значення набули рішення V і VІ Вселенських соборів (692 р.), за якими потрібно було замінити абстрактні символи Старого Завіту та перших віків християнства прямою репрезентацією того, що вони відображували. В першу чергу це відносилось до зображення Христа втіленого. Згодом Церква намагалася осмислити іконографію, що знайшло свє відображення у постановах VІІ Вселенського собору (787 р.). Остаточно іконографія сформувалась у Візантії в ІХ —Х ст.
Першим символом, який стали зображувати на прапорах та щитах війська царя Костянтина — монограма з літер «Х» та «Р». Костянтину-язичнику наснився сон, в якому Христос наказав йому йти на переможний бій з цим символом, після чого він остаточно став прихильником христової віри.
Свята Олена, мати Костянтина, спорудила храм Гроба Господнього на Голгофі та базиліку в Віфлеємі, які стали першими центрами іконографії.

Початок руському іконопису було покладено після Хрещення Русі. Спочатку найдавніші руські кам'яні храми Києва та інших міст, а також їх розписи та ікони, створювалися візантійськими майстрами. Проте, вже в XI столітті існувала власна іконописна школа в Києво-Печерському монастирі, що дала перших відомих іконописців - преподобних Аліпія і Григорія.

Історію давньоруського мистецтва прийнято ділити на «домонгольское» і наступне, так як історичні обставини XIII століття істотно вплинули на розвиток культури Русі.
Хоча і в XIV столітті вплив Візантії та інших православних країн на наш іконопис був великим, в слов’янських іконах ще раніше проявилися власні оригінальні особливості. Багато з них є кращими зразками візантійського мистецтва. Інші - створені в Новгороді, Пскові, Ростові та інших містах - дуже своєрідні, самобутні. Творчість Андрія Рубльова є одночасно і прекрасною спадщиною традицій Візантії, і охоплює в собі найважливіші слов’янські риси. Вершина творчості А.Рубльова – ікона «Трійця».
Теперішній час - час відродження свободи віросповідання громадян України і відновлення храмів, створює певні передумови для нового відродження українського іконопису - мистецтва пережитих століть.
Домашнє завдання: дати відповіді на запитання.
1. Що відіграло основну роль у розвитку іконопису?
2. Коли розпочався давньо-руський іконопис?
3. Що є вершиною творчості А Рубльова? 
4. Що ви розумієте під висловом «дзвонове мистецтво»?
5. Що ви запам’ятали про походження дзвонів?
6. Чому ікони набули такого великого поширення?
7. Які школи іконопису вам відомі?