Біблійна історія 9-12

Тема уроку: Бути потрібним людям.
 Святитель Лука (Войно-Ясенецький)
 «Асоціативний кущ»
v Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте слово «служіння»?
v Які асоціації виникають у вас, коли ви чуєте слово «покликання»?
       Сьогодні на уроці ми спробуємо з’ясувати християнський сенс вислову: «Бути потрібним людям». 
Одним із видатних діячів Церкви ХХ ст. є відомий архієпископ Кримський і Сімферопольський Лука, професор – хірург, почесний доктор богослов’я, художник, юрист. Він був чудовим лікарем – ученим, у роки Великої Вітчизняної війни поєднував лікарську практику з пастирською, опікувався 150 шпиталями.

Життя святителя Луки (Войно-Ясенецького)
Святитель Лука (Войно-Ясенецький). Лікар, який лікував звичайних людей, багато з яких живуть і зараз; професор, який читав лекції звичайним студентам, нині лікарям-практикам. Політв’язень, який пройшов заслання, в’язниці і тортури і … став лауреатом Сталінської премії. Офтальмолог (лікар, який лікує хвороби очей), який врятував від сліпоти сотні людей, і сам утратив зір в кінці життя. Геніальний лікар і талановитий проповідник, який часом розривався між цими двома покликаннями. Християнин величезної сили волі, чесності і безбоязненної віри, який не зміг уникнути серйозних помилок на своєму шляху. Реальна людина. Пастир. Учений. Святий.

«Я не маю права займатися тим, що мені подобається».
Про медицину майбутній «святий хірург» ніколи не мріяв. Зате з дитинства мріяв про професію художника. Закінчивши Київську художню школу і провчившись деякий час живописцем у Мюнхені, він раптом… подає документи на медичний факультет Київського університету. «Недовгі вагання скінчилися рішенням, що я не маю права займатися тим, що мені подобається, але зобов’язаний займатися тим, що корисно для страждаючих людей», — згадував архієпископ.
В університеті він дивував студентів і професорів своєю принциповою зневагою до кар’єри і особистх інтересів. Уже на другому курсі Валентина (таким було мирське ім’я архієпископа Луки) готували в професори анатомії (художні навички йому тут якраз і стали в нагоді), але після закінчення університету цей природжений учений оголосив, що буде … земським лікарем – заняття дуже непрестижне, важке і малоперспективне. Товариші по курсу дивувалися! А владика потім зізнається: «Я був ображений тим, що вони мене зовсім не розуміють, бо я вивчав медицину з винятковою метою — бути все життя сільським, мужицьким лікарем, допомагати бідним людям».

Операціями на очах Валентин Феліксович став вчитися відразу після випускних іспитів, знаючи, що в селі з її брудом і убогістю лютує трахома. Прийому в лікарні йому здавалося недостатньо, і він став приводити хворих до себе додому. Вони лежали в кімнатах, як у палатах, Войно-Ясенецький лікував їх, а його мати – годувала. Одного разу після операції у нього прозрів молодий жебрак, який втратив зір ще в ранньому дитинстві. Місяця через два він зібрав сліпих з усієї округи, і вся ця довга низка прийшла до «святого хірурга», ведучи один одного за палиці.
Іншим разом єпископ Лука прооперував цілу сім’ю, в якій сліпими від народження були батько, мати і п’ятеро їхніх дітей. З семи осіб після операції шестеро стали зрячими. Прозрілий хлопчик років дев’яти вперше вийшов на вулицю і побачив світ, що уявлявся йому зовсім по-іншому. До нього підвели коня: «Бачиш? Чий кінь?». Хлопчик дивився і не міг відповісти. Але звичним рухом обмацавши коня, закричав радісно: «Це наш, наш Ведмедик!»
Геніальний хірург мав неймовірну працездатність. Із приходом Войно-Ясенецького в лікарню Переславля-Залеського число проведених операцій зросла в кілька разів! Через деякий час, в 70-х роках, лікар цієї лікарні з гордістю доповідав: робимо півтори тисячі операцій на рік – силами 10-11 хірургів. Переконливо. Якщо не порівнювати з 1913 роком, коли один Войно-Ясенецький робив на рік тисячу операцій…
У той час хворі часто вмирали не в результаті невдалого оперативного втручання, а просто не перенісши наркозу. Тому багато земських лікарів відмовлялися або від наркозу при операціях, або від самих операцій!
Архієпископ Лука присвятив свою дисертацію новому методу знеболення – регіонарній анестезії (ступінь доктора медицини він отримав саме за цю роботу). Регіонарна анестезія – найменш складна за наслідками порівняно зі звичайною місцевою, і тим більше, загальною анестезією, проте – найскладніша за виконанням: укол при цьому способі робиться суворо у певні ділянки тіла – по ходу нервових стовбурів. У 1915 році вийшла в світ книга Войно-Ясенецького на цю тему, за неї майбутньому архієпископу була присуджена премія Варшавського університету.
Одруження … і чернецтво
Колись у молодості майбутнього архієпископа вразили в Євангелії слова Христа: «Жнива великі, та робітників мало». Але про священство, і тим більше про чернецтво, він думав, імовірно, ще менше, ніж свого часу про медицину. Працюючи під час російсько-японської війни на Далекому Сході, військово-польовий хірург Войно-Ясенецький одружився з сестрою милосердя — «святій сестрі», як її називали колеги, — Ганні Василівні Ланській. «Вона підкорила мене не стільки своєю красою, скільки винятковою добротою і лагідністю характеру. Там два лікарі просили її руки, але вона дала обітницю дівоцтва. Вийшовши за мене заміж, вона порушила цю обітницю. За порушення Господь тяжко покарав її нестерпними, патологічними ревнощами…».
Одружившись, Валентин Феліксович разом із дружиною та дітьми переселявся з міста в місто, працюючи земським лікарем. Радикальних змін у житті ніщо не віщувало.
Але одного разу, коли майбутній святитель узявся до написання книги «Нариси гнійної хірургії» (за яку в 1946 році йому дали Сталінську премію), раптом у нього з’явилася вкрай дивна настирлива думка: «Коли ця книга буде написана, на ній буде стояти ім’я єпископа». Так згодом і сталося.
У 1919 році, у віці 38 років, померла від туберкульозу дружина Войно-Ясенецького. Четверо дітей майбутнього архієпископа залишилися без матері. А для їх батька відкрився новий шлях: через два роки він прийняв священицький сан, а ще через два – чернечий постриг з ім’ям Лука.
«Валентина Феліксовича більше немає…»
У 1921 році, в розпал Громадянської війни, Войно-Ясенецький з’явився в лікарняному коридорі … в рясі і з наперсним хрестом на грудях. Оперував в той день і в подальшому, звичайно, без ряси, а як зазвичай, в медичному халаті. Асистентові, який звернувся до нього по імені, відповів спокійно, що Валентина Феліксовича більше немає, є священик отець Валентин. «Одягти рясу в той час, коли люди боялися згадувати в анкеті дідуся-священика, коли на стінах будинків висіли плакати:« Поп, поміщик і білий генерал – найлютіші вороги Радянської влади», — міг або безумець, або людина безмежно смілива. Божевільним Войно-Ясенецький не був … » — згадує колишня медсестра, яка працювала з отцем Валентином.
Лекції студентам він читав також в священичому вбранні, в облаченні же був на міжобласній нараді лікарів… Перед кожною операцією молився, благословляв хворих. Його колега згадує: «Несподівано для всіх, перш ніж почати операцію, Войно-Ясенецький перехрестився, перехрестив асистента, операційну сестру і хворого. Останнім часом він це робив завжди, незалежно від національності та віросповідання пацієнта. Одного разу після хреста хворий – за національністю татарин – сказав хірургу: «Я ж мусульманин. Навіщо ж Ви мене хрестите?». Була відповідь:« Хоч релігії різні, а Бог один. Під Богом всі єдині».
Одного разу у відповідь на наказ влади прибрати з операційної ікону головлікар Войно-Ясенецький пішов з лікарні, сказавши, що повернеться тільки тоді, коли ікону повісять на місце. Звичайно, йому відмовили. Але незабаром після цього в лікарню привезли хвору дружину партійного начальника, яка потребувала термінової операції. Та заявила, що буде оперуватися тільки у Войно-Ясенецького. Місцевим начальникам довелося піти на поступки: повернувся єпископ Лука, а на наступний після операції день — і вилучена ікона.
Диспути
Войно-Ясенецький був чудовим і безстрашним оратором – опоненти побоювалися його. Одного разу, невдовзі після висвячення, він виступав у ташкентському суді у «справі лікарів», яких звинувачували у шкідництві. Керівник ЧК Петерс, відомий своєю жорстокістю і безпринципністю, вирішив влаштувати з цієї сфабрикованої справи показовий процес. Войно-Ясенецький був викликаний в якості експерта-хірурга і, захищаючи засуджених на розстріл колег, розбив доводи Петерса в пух і прах. Бачачи, що тріумф вислизає з його рук, виведений з себе чекіст накинувся на самого отця Валентина:
– Скажіть, попе і професоре Ясенецький-Войно, як це ви вночі молитеся, а вдень людей ріжете?
– Я ріжу людей для їх порятунку, а в ім’я чого ріжете людей ви, громадянине громадський обвинувач? – парирував той.
Зал вибухнув реготом і оплесками! Петерс не здавався:
– Як це ви вірите в Бога, попе і професоре Ясенецький-Войно? Хіба ви бачили свого Бога?
– Бога я дійсно не бачив, громадянине громадський обвинувач. Але я багато оперував на мозку і, відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там також і розуму. І совісті там теж не знаходив.
Дзвіночок голови потонув в реготі всього залу. «Справа лікарів» з тріском провалилося.
У 1923 році святого Луку (Войно-Ясенецького) заарештували за безглуздою стандартному підозрою в «контрреволюційній діяльності» — через тиждень після того, як він був таємно висвячений в єпископи. Це стало початком 11 років тюрем і заслань. Владиці дали попрощатися з дітьми, посадили в поїзд, але той хвилин двадцять не рухався з місця. Виявляється, поїзд не міг рушити, бо натовп народу ліг на рейки, бажаючи утримати єпископа в Ташкенті…
У в’язницях єпископ Лука ділився теплим одягом зі «шпаною» і отримував у відповідь добре ставлення навіть злодіїв і бандитів. Хоча іноді кримінальники його грабували і ображали …
А одного разу під час проходження по етапу, на нічліг, професору довелося провести операцію молодому селянинові. «Після важкого остеомієліту, ніким не лікованого, у нього стирчала з зяючою рани в дельтоподібній області вся верхня третина і головка плечової кістки. Нічим було перев’язати його, і сорочка, і постіль його завжди були залиті гноєм. Я попросив знайти слюсарні щипці і ними без будь-яких труднощів витягнув величезний секвестр
«М’ясник! Заріже хворого!»
Єпископа Луку засилали на Північ тричі. Але і там він продовжував працювати по своїй медичній спеціальності. Одного разу, тільки прибувши по етапу в місто Єнісейськ, майбутній архієпископ пішов прямо в лікарню. Представився завідувачу лікарнею, назвавши своє чернече і мирське (Валентин Феліксович) ім’я, посаду, просив дозволу оперувати. Завідувач спершу навіть прийняв його за божевільного і, щоб звільнитися, схитрував: «У мене поганий інструмент – нічим робити». Однак хитрість не вдалася: подивившись інструментарій, професор Войно-Ясенецький, звичайно, дав йому реальну – досить високу – оцінку.
На найближчі дні була призначена складна операція… Щойно розпочавши її, першим широким і стрімким рухом Лука розсік скальпелем черевну стінку хворого. «М’ясник! Заріже хворого», — промайнуло в голові у завідувача, який асистував хірургові. Лука зауважив його хвилювання і сказав: «Не турбуйтеся, колего, покладайтеся на мене». Операція пройшла чудово.
Пізніше завідувач зізнався, що злякався в той раз, але згодом повірив в прийоми нового хірурга. «Це не мої прийоми, — заперечив святитель Лука, — а прийоми хірургії. У мене ж просто добре натреновані пальці. Якщо мені дадуть книгу і попросять прорізати скальпелем строго певну кількість сторінок, я проріджу саме стільки і жодним листком більше». Йому тут же була принесена стопка цигаркового паперу. Єпископ Лука обмацав її щільність, гостроту скальпеля і різонув. Перерахували листочки – порізано було рівно п’ять, як і просили…
Посилання на Льодовитий океан
Найжорстокіше і найбільш далеке заслання єпископа Луки — «На Льодовитий океан!». Як висловився в нападі гніву місцевий начальник. Владику конвоював молодий міліціонер, який зізнався йому, що відчуває себе Малютою Скуратовим, що везе митрополита Филипа у Отроч монастир. Міліціонер не повіз засланця на самий океан, а доставив в містечко Плахино, за 200 кілометрів від Полярного кола. У глухому селищі стояло три хати, в одній з них і поселили владику. Він згадував: «Замість других рам були зовні приморожені плоскі крижини. Щілини у вікнах були нічим заклеєні, а в зовнішньому куті місцями видно крізь велику щілину денне світло. На підлозі в кутку лежала купа снігу. Друга така ж купа, ніколи не таявшая, лежала всередині хати у порога вхідних дверей. <…> Весь день і ніч я топив залізну грубку. Коли сидів тепло одягненим за столом, то вище пояса було тепло, а нижче – холодно»…
Одного разу в цьому місці єпископу Луці довелося хрестити двох дітей дуже незвичайним чином: «У бараці крім трьох хат, було два людських житла, одне з яких я прийняв за стіг сіна, а інше – за купу гною. Ось в цьому останньому мені і довелося хрестити. У мене не було нічого: ні облачення, ні молитовника, і через брак останнього я сам склав молитви, а з рушника зробив подобу єпитрахилі. Убоге людське житло було так низько, що я міг стояти тільки зігнувшись. Купіллю служила дерев’яна діжка, а весь час здійснення Таїнства мені заважало теля, шо крутилося біля купелі».
Клопи, голодування і тортури
У в’язницях і засланнях владика Лука не втрачав самовладання і знаходив в собі сили для гумору. Він розповідав про Єнісейську в’язницю, під час першого заслання: «Вночі я піддався такому нападу клопів, якого не можна було й уявити собі. Я швидко заснув, але незабаром прокинувся, запалив електричну лампочку і побачив, що вся подушка і постіль, і стіни камери покриті майже суцільним шаром клопів. Я запалив свічку і почав підпалювати клопів, які стали падати на підлогу зі стін і ліжка. Ефект цього підпалювання був вражаючим. Через годину підпалювання в камері не залишилося жодного клопа. Вони, мабуть, якось сказали один одному: «Рятуйтеся, братці! Тут підпалюють! »У наступні дні я більше не бачив клопів, вони всі пішли в інші камери».
Звичайно, не на одному почутті гумору тримався єпископ Лука. «У найважчий час, – писав владика, – я дуже ясно, майже реально відчував, що поруч зі мною Сам Господь Бог Ісус Христос, що підтримує і зміцнює мене».
Однак був час, коли він і нарікав на Бога: занадто довго не закінчувалося важке північне засилання… А під час третього арешту, в липні 1937 року, єпископ доходив майже до відчаю від мук. До нього застосували жорстокі тортури – 13-денний «допит конвеєром». Під час цього допиту змінюються слідчі, арештанта ж удень і вночі тримають практично без сну і відпочинку. Єпископа Луку били чоботами, саджали в карцер, тримали в жахливих умовах…
Тричі він оголошував голодування, намагаючись таким чином протестувати проти беззаконня влади, проти безглуздих і образливих звинувачень. Одного разу він навіть зробив спробу перерізати собі велику артерію – не з метою самогубства, а щоб потрапити в тюремну лікарню і отримати хоч якийсь перепочинок. Виснажений, він непритомнів прямо в коридорі, втрачав орієнтацію в часі і просторі…
«Ну вже немає, вибачте, не забуду ніколи!»
З початком Великої Вітчизняної війни засланий професор і єпископ був призначений головним хірургом евакогоспіталю в Красноярську, а потім – консультантом всіх красноярських госпіталів. «Поранені офіцери і солдати дуже любили мене, – згадує владика. – Коли я обходив палати вранці, мене радісно вітали поранені. Деякі з них, безуспішно оперовані в інших госпіталях з приводу поранення в великих суглобах, вилікувані мною, незмінно салютували мені високо піднятими прямими ногами».
Після, отримавши, немов подачку, медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-45 рр.», Архієпископ виголосив промову, від якої у партпрацівників волосся стало дибки: «Я повернув життя і здоров’я сотням, а може, і тисячам поранених і напевно допоміг би ще багатьом, якби ви не схопили мене, ні за що ні про що не тягали б одинадцять років по острогах і посиланнях. Ось скільки часу втрачено і скільки людей не врятовано аж ніяк не з моєї вини». Голова облвиконкому став було говорити, мовляв, треба забути минуле і жити сьогоденням і майбутнім, на що владика Лука відповів: «Ну ні вже, вибачте, не забуду ніколи!»
Страшний сон
У 1927 році єпископ Лука зробив помилку, про яку згодом дуже сильно шкодував. Він просив про звільнення на спокій і, нехтуючи пастирськими обов’язками, став займатися майже виключно медициною – мріяв заснувати клініку гнійної хірургії. Єпископ навіть став носити цивільний одяг і в Міністерстві охорони здоров’я отримав посаду консультанта при андижанській лікарні…
З цих пір життя його розладналася. Він переїжджав із місця на місце, операції бували невдалими, єпископ Лука зізнавався: він відчуває, що його залишила Божа благодать…
Одного разу йому приснився неймовірний сон: «Мені снилося, що я в маленькій порожній церкві, в якій яскраво освітлений тільки вівтар. У церкві неподалік від вівтаря біля стіни стоїть рака якогось святого, закрита важкою дерев’яною кришкою. У вівтарі на престолі покладена широка дошка, і на ній лежить голий людський труп. З боків і позаду престолу стоять студенти і лікарі і палять цигарки, а я читаю їм лекції з анатомії на трупі. Раптом я здригаюся від важкого стуку і, обернувшись, бачу, що впала кришка з раки преподобного, він сів в труні і, повернувшись, дивиться на мене з німим докором… Я з жахом прокинувся …».
Згодом єпископ Лука поєднував церковне служіння з роботою в лікарнях. В кінці життя він був призначений в Кримську єпархію і робив все, щоб в найтяжчу хрущовську епоху не згасла церковне життя.
Архієрей в латаній рясі
Навіть ставши в 1942 році архієпископом, святитель Лука харчувався і одягався дуже просто, ходив в латаній старій рясі і всякий раз, коли племінниця пропонувала йому зшити нову, говорив: «латати, латай, Віра, бідних багато». Софія Сергіївна Білецька, вихователька дітей владики, писала до його дочки: «На жаль, тато знову одягнений дуже погано: парусинова стара ряса і дуже старий, з дешевої матерії підрясник. І те й інше довелося прати для поїздки до Патріарха. Тут все вище духовенство прекрасно одягнене: дорогі красиві ряси і підрясники прекрасно зшиті, а тато … гірше всіх, просто прикро…». Архієпископ Лука все життя був чуйний до чужих бід. Більшу частину своєї Сталінської премії він пожертвував на дітей, які постраждали від наслідків війни; влаштовував обіди для бідних; щомісяця розсилав грошову допомогу гнаним священнослужителям, позбавленим можливості заробляти на хліб. Одного разу він побачив на сходинках лікарні дівчинку-підлітка з маленьким хлопчиком. З’ясувалося, що їх батько помер, а мати надовго поклали в лікарню. Владика повів дітей до себе додому, найняв жінку, яка наглядала за ними, поки не видужала їх мати.
«Головне в житті – робити добро. Якщо не можеш робити для людей добро велике, постарайся зробити хоча б мале», – говорив архієпископ Лука.
«Вредний Лука!»
Як людина, святитель Лука був суворий і вимогливий. Він нерідко забороняв у служінні священиків, позбавляв деяких сану, суворо забороняв хрестити дітей з невіруючими хрещеними , не терпів формального ставлення до служіння і підлабузництва перед владою. «Вредний Лука!» – вигукнув уповноважений, дізнавшись, що той позбавив сану чергового священика за двоєженство.
Але архієпископ вмів і визнавати свої помилки … співслужили йому в Тамбові протодиякон отець Василь, який колись трудився у храмі. В храмі був літній парафіянин, касир Іван Михайлович Фомін, він читав на кліросі часи. Читав погано, неправильно вимовляв слова. Архієпископу Луці (тоді очолював Тамбовську кафедру) доводилося постійно його поправляти. В один із днів, після служби, коли владика Лука в п’ятий або шостий раз пояснював впертому читцю, як вимовляються деякі церковнослов’янські вирази, сталася неприємність: емоційно розмахуючи богослужбової книгою, Войно-Ясенецький зачепив Фоміна, а той оголосив, що архієрей вдарив його, і демонстративно перестав відвідувати храм … через короткий час глава Тамбовської єпархії, надівши хрест і панагію (знак архієрейського достоїнства), через все місто відправився до старого просити вибачення. Але ображений читець … не прийняв архієпископа! Через деякий час владика Лука прийшов знову. Але Фомін не прийняв його і вдруге! «Простив» він Луку лише за кілька днів до від’їзду архієпископа з Тамбова. У 1956 році архієпископ Лука повністю осліп. Він продовжував приймати хворих, молячись про їх одужання, і його молитви творили чудеса.
Святитель помер у Сімферополі рано вранці 11 червня 1961 року, у неділю, день Всіх святих, що в землях Русі просіяли.
Влада зробила все, щоб похорони не стали «церковної пропагандою»: підготували до публікації велику антирелігійну статтю; заборонили пішу процесію від собору до кладовища, самі підігнали автобуси для тих, хто проводжав владику і веліли їхати по околицями міста. Але сталося непередбачене. Ніхто з прихожан не сів в приготовані автобуси. На дихаючого злістю і погрозами уповноваженого у справах релігії ніхто не звертав уваги. Коли катафалк з труною рушив прямо на віруючих, регент собору, Анна, крикнула: «Люди, не бійтеся! Він нас не задавить, вони не підуть на це – хапайтеся за борт!». Люди тісним кільцем обступили машину, і вона змогла рушити тільки з дуже невеликою швидкістю, так що вийшла довга піша процесія. Перед поворотом на околичні вулиці жінки лягли на дорогу, так що машині довелося їхати через центр. Центральна вулиця наповнилася народом, рух припинився, піша процесія тривала три години, люди всю дорогу співали «Святий Боже». На всі загрози і вмовляння функціонерів відповідали: «Ми ховаємо нашого архієпископа»…
Його мощі були віднайдені 22 листопада 1995 року. У 2000 році Архієрейський собор зарахував архієпископа Луку до лику святих …

Вправа «Роздуми-висновки»
- Доведіть, що Лука Войно-Ясенецький справді був лікарем души й тіла
- Доведіть, що Лука Войно-Ясенецький справді був богословом.
-  Як ви гадаєте, чи мала вплив родина на майбутнє святого Луки?
В наш час відбувається дуже багато чудесних зцілень по молитві Луці Кримському.
Відео «Ампутація»

· Що значить «бути потрібним»? 
· Для кого віруюча людина повинна бути потрібною? 
· Для кого потрібні ви(крім родини)?
Опрацювання ситуації
Ти стоїш на стежці. З одного боку росте гарний квітучий сад. Коло нього стоїть господар і каже: «Бачиш цей чудовий сад? Запрошую тебе стати його садівником. Ти будеш жити тут, працювати в саду, а в нагороду отримаєш щедрі плоди». А поряд, від стежки, ростуть високі будяки і теж стоїть господар та припрошує: «Ходи до мене! Будеш безтурботно жити, не будеш тяжко працювати, бо будяки ростуть самі, їх не потрібно доглядати».
- Яку стежку ви виберете? Чому?
Чому «покликання» і «служіння» цінувалось в усі часи?
У чому ж полягає християнський сенс вислову: «Бути потрібним людям»
Життя людини – це короткий відрізок часу між народженням і смертю, лише одна з ланок у довгому ланцюзі існування людського. Тривалість нашого життя вимірюється не лише прожитими роками, а й тим, що нами зроблено. Тому, щоб продовжити життя, слід зробити його змістовнішим, дорожити кожною його миттю, не витрачаючи його марно. Щоб всі наші вчинки приносили лише користь ближнім, щоб ми були потрібні людям. Адже духовний закон простий: віддаючи - отримуєш. Не скільки земні матеріальні блага, як вічні, і не тільки ти, а і твої нащадки.
 Домашнє завдання: Тест.
1. Яким було мирсье ім’я св. Луки?
а. Валентин.
б. Віктор.
в. Валерій.
2. Як називається медична спеціальність св. Луки? (декілька відповідей) - 2 б
а. Отоларинголог
б. Офтальмолог
в. Ортопед
г. Хірург
д. Травматолог
3. Яку ще професію мав Войно-Ясенецький крім медичної і духовної.
а. дизайнер.
б. декоратор.
в. живописець.
4. Яке найвище духовне звання мав св. Лука?
а. архієпископ.
б. архімандрит.
в. ієрей.
5. Який обітницю порушила дружина Войно-Ясенецького, виходячи за нього заміж?
а. Мовчання.
б. Ходити в церкву.
в. Дівоцтва.
6. Як вона була покарана Господом за порушення обітниці?
а. Ревнощами.
б. Хворобами.
в. Безпліддям.
7. Скільки разів єпископа Луку засилали на Північ?
а. 1
б. 2
в. 3
8. Яке найжорстокіше заслання було у єпископа Луки?
а. На Північний полюс
б. На Південний полюс
в. на Льодовитий океан
9. Яку медаль отримав архієпископ Лука після Великої
Вітчизняної війни?
а. «За відвагу».
б. «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-45 рр.».
в. «За бойові заслуги».
10. Яку велику помилку зробив єпіскоп Лука, про яку дуже шкодував?
а. попросився на спокій з пастирської служби.
б. покинув медичну практику.
в. одружився.
11. З яким «титулом» був прилічений до ліку святих Войно-Ясенецький?
а. Святитель.
б. Преподобний.
в. Рівноапостольний.