Біблійна історія 9-20

Урок 20

Тема уроку:  Віра і патріотизм. Християнський героїзм. 
Краса самопожертви

Мета уроку: ознайомити учнів з прикладами героїзму та самопожертви, що грунтуються на вірі; розкрити поняття мучеництва за віру і Батьківщину; розвивати уміння аналізувати біблійний текст, робити висновки, узагальнення; сприяти формуванню в учнів почуття патріотизму, цінностей, орієнтирів, які ґрунтуються на вірі.
Тип уроку:  комбінований

Очікувані результати (для учнів): 
Після опрацювання матеріалу цього уроку учні повинні:
· зрозуміти, що нехтування основами християнської моралі впливає на традиційну форму вияву любові до вітчизни – патріотизм; 
· називати великомучеників, які пожертвували життям за віру, мати уявлення про їхні вчинки;
· розглядати життєві випадки явлення краси самопожертви християнського зразку;
· з’ясувати етичне підгрунтя патріотизму.

Біблійна основа:
Вірші з Біблії: Книга Суддів 7, Книга Юдит 13, Книга 1 Царств 17, Псалтир 43: 7–8.
Ключовий вірш: 
„Не на лук я надіюся, і меч мій не спасе мене, а Ти, Боже, спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас”
(Псал. 43, 7–8). 
Основні поняття: патріотизм, віра, мучеництво
Обладнання: ілюстративний матеріал, аудіозапис духовного гімну України М. Лисенка „Боже, великий єдиний, нам Україну храни”

Міжпредметні зв’язки: історія, література
Література до уроку та електронні посилання: 
Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. — Київ: Українське Біблійне товариство, 2007;
Головащенко С.І. Історія християнства
Мартинюк Петро Роль і місце православного священика в Запорізькій Січі.
Кащенко А. Борці за волю
Житія святих www.agnec.in.ua/index.php/archives

ХІД УРОКУ
I. ВСТУПНА ЧАСТИНА
1. Вітання та створення комфортного психоемоційного настрою.
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА
1.Перевірка домашнього завдання.
2.Корекція опорних знань учнів.
Яке поняття втілює афоризм: Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може. Д. Байрон?
Після відповіді учнів учитель пропонує дати визначення понять «патріотизм», «патріот».
Слово вчителя
Патріотизм, по своїй суті, – це любов до Батьківщини в найширшому значенні. Так, це – любов... 
Назвіть апостола, який дав найповніше тлумачення любові. (Апостол Павло, І І Кор. 13:1-8)
Учитель пропонує учням пригадати риси, характерні для любові, названі апостолом Павлом. 
(«любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла»). 
Часто трапляється, що патріотизм перестає бути любов’ю, в якій є місце для всіх, і перетворюється в егоїзм, в якому є місце тільки для себе. Людське серце, в якому немає любові, наповнюється чимось іншим, а все те інше, що віддаляє від любові, наближає до чогось протилежного – до нелюбові, егоїзму та гордині. Любов – це дар комусь, віддання, жертва задля когось. Егоїзм – це все задля мене самого. Любов завжди скерована на ближнього, егоїзм – на себе. Отже, якість патріотизму залежить від фундаменту, на якому він ґрунтується. А найміцніший фундамент – це любов.
Проблемне запитання:
Чи погоджуєтесь ви з тим, що віра є основою патріотизму? Як Ви розумієте ключовий вірш уроку: „Не на лук я надіюся, і меч мій не спасе мене, а Ти, Боже, спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас”
(Псал. 43, 7–8). 

3. Мотивація навчальної діяльності учнів.
Учитель формулює мету і завдання уроку та повідомляє план уроку 
План уроку
1. Що означає бути патріотом.
2. Джерела патріотизму.
3. Християнський героїзм.
4. Віра запорізьких козаків.
5. Мученики за віру.
6. Просвітницький патріотизм.
7. Любов до Батьківщини – велика чеснота.
4. Вивчення нового матеріалу
Джерела патріотизму
Щоб глибше пізнати суть патріотизму, спробуємо визначити його джерела.
Відповіді учнів
Можна назвати джерелами громадянського патріотизму: кров, землю, захист, віру, традицію, державу, націю.
Спробуємо обґрунтувати ці джерела, пояснити, чому саме ці поняття є підґрунтям патріотизму. 
Учитель спочатку демонструє таблицю без другої колонки і пропонує учням, працюючи в парах, обговорити яку роль у формуванні патріотизму відіграє кожне джерело. Після проведення обговорення варіантів відповідей учнів учитель показує учням свій варіант таблиці.

№ з/п

Джерела   патріотизму

Роль у формуванні патріотизму.

Кров (у   розумінні рід)
Кровна спорідненість була основою співжиття,   запорукою і гарантією продовження роду.

Земля
Земля, бажання володіти нею — причина чи не   99% війн, що їх зазнала цивілізація. Земля для українця — це святиня

Захист
Кожна країна, кожна нація, народжуючись,   прагне зберегти себе й захистити.

Віра
Віра як релігія,   віра як обов’язок перед батьками, віра в Бога, в якого вірили предки.

Традиція і   культура
Зароджуючись разом   з народом, культура закладає ту духовну і самобутню основу, яка вирізняє   націю серед інших народів, робить її неповторною. 

Держава
Організація політичної влади на визначеній території. База   громадянського патріотизму

Нація
Історична спільність людей. Породжує відчуття єдності, формує   громадянські почуття.

Опрацювання біблійної історії
Сьогодні ми на прикладах біблійних сюжетів Старого Заповіту розглянемо приклади героїзму та з’ясуємо, як віра допомогла біблійним героям здійснити подвиг. 
Перша історія – з Книги Суддів про Гедеона. Він прославився тим, що з невеликим військом, за допомогою Божою, визволив свій народ від ворогів мадіанитян, які гнобили їх сім років. Євреї мусили ховатися від ворогів по ущелинах та у фортецях. Таке нещастя примусило їх схаменутися і звернутися до Бога. Тоді милосердний Бог послав євреям визволителя в особі Гедеона.
Прочитайте главу 7 Книги Суддів
На кожній парті роздрукований витяг з Книги Суддів, глава 7. (Додаток 1). Учні ознайомлюються з текстом, після цього відповідають на питання:
- Скільки війська зібрав спочатку Гедеон?
- Яким чином він переконався в тому, що Господь підтримає його?
- Навіщо Гедеону потрібні були ці багаторазові знамення?
- Чому Господь наказав Гедеону зменшити військо?
- За яким принципом Гедеон відбирав воїнів?
- Скільки воїнів залишилось у Гедеона?
- Що вирішило результат битви?
- Чому історія знає багато прикладів, коли перемога здобувалась меншими, ніж у ворога, силами?
- Яке значення під час битви має бойовий клич?

У ході бесіди учні доходять висновку, що для Гедеона дуже важливою була віра в свою перемогу, впевненість у правильності своїх дій. Саме ця віра вселила бойовий дух, і вони перемогли ворога меншим числом, адже відібрані були наймужніші, найсильніші воїни. Бойовий клич „За Господа і Гедеона!” підняв їх бойовий дух, воля до перемоги і віра в свою правоту була сильнішою від списів і мечів.
Слово вчителя
Старий Заповіт дає чимало прикладів героїчних вчинків. Багато з них ви розглядали на уроках історії, літератури, християнської етики. Пригадайте їх.

Демонструються слайди. Учні розповідають відомі їм біблійні історії, проілюстровані на слайдах: Давид і Голіаф, Естер, Самсон, тощо.

Екскурс в історію
Віра Запорізьких козаків
Слово вчителя
Христова віра була опорою українського запорізького козацтва, вона об’єднувала і згуртовувала козаків, надихала їх на подвиги. Поняття „Батьківщина” і „віра” практично ототожнювалися, так як віра Христова була частиною національної ідеї. 
Православні священики, які завжди благословляли козаків перед битвою часто були з ними разом у військових походах, приймали смерть від ворожих куль та шабель.
Одному з учнів напередодні дане завдання підготувати матеріал про роль православного священика на Запорізькій Січі. Учень виступає з повідомленням. Матеріал до виступу міститься в додатку 2.
Учитель доповнює розповідь тим, що особливо шанували козаки свято Покрова Пресвятої Богородиці. Про значення православної віри в запорізьких козаків свідчить той факт, що в Конституції Пилипа Орлика першим пунктом було положення про віру: “Оскільки серед трьох богословських чеснот перше місце посідає віра, то й перший пункт нехай буде про Віру Православного Східного Обряду...” . 
Слово вчителя
Мученики за віру
Той, хто вірить у святі ідеали, ніколи не зречеться їх, навіть під загрозою смерті. Прикладом жертовного служіння в ім’я християнської віри є святі мученики. Вони безстрашно приймали найжорстокіші муки, але не зреклися своєї віри. Давайте пригадаємо історії життя та мученицької смерті деяких відомих святих. 
Заздалегідь окремим учням дане завдання підготувати коротку інформацію про святих великомучеників Дмитра Солунського, Георгія Побідоносця, Катерину, Варвару. Починаючи розповідь, учень не називає імені святого. Учням пропонується відгадати, поро кого саме йдеться. (матеріали „Житія святих” є на сайті www.agnec.in.ua/index.php/archives). Після того, коли ім’я святого (святої) назване, по черзі демонструються слайди з їх зображеннями. Бажано, щоб учні, які носять ім’я того чи іншого Святого, зберігали інформацію про нього та ікону з його зображенням.

Слово вчителя
Ви пригадали подвиги . У багатьох святих мучеників в ім’я християнської віри було успішне становище в суспільстві, вони жили в достатку. Перед ними стояв лише один вибір: влаштоване життя без віри чи мученицька смерть за віру. Матеріальне чи духовне?
Міні-диспут
Як ви гадаєте, чи варто було жертвувати життям заради віри? 
У ході диспуту учні пригадують факти з історії, коли люди жертвували життям заради свободи Батьківщини або власних переконань. Учитель підводить до висновку, Що життя – це найвища цінність, і жертвували ним люди лише заради високої мети: Батьківщини, віри, народу або своїх ближніх. Це може зробити не кожен, тому люди, які віддали життя за високі ідеали варті шани і вічної пам’яті.
Просвітницький патріотизм
Розширення смислового поля поняття «патріотизм»
Слово вчителя
Патріотизм – це явище досить широке. Любов до Батьківщини не обов’язково проявляється на полі битви чи у ворожому таборі. Великої шани заслуговують ті люди, які дбали про культурний розвиток свого народу, про те, щоб його історія була відома нащадкам. Зупинимося на короткій характеристиці таких постатей як Преподобний Нестор, Митрополит Петро Могила. У чому їх заслуга перед Батьківщиною і перед Церквою? 
Отже, патріотизм може бути не тільки ратним, для нього не потрібні екстремальні ситуації. Патріотизм ми можемо проявити у нашому щоденному житті. 
5.Закріплення вивченого матеріалу
Вправа «Коло обговорення»
Один з героїв Кіплінга сказав: «Була б Англія слабкою, я б залишив її». Чи була ця людина патріотом? 
У чому може проявляється патріотизм сучасного покоління?
Використовуючи метод „Мікрофон” учні висловлюють свої думки: 
Варіанти відповідей: Намагатися своїми добрими справами (навчанням, працею) примножувати багатство і славу Батьківщини; не намагатися виїхати за кордон у пошуках матеріального добробуту; любити Батьківщину такою, якою вона є, знати, що не Батьківщина в боргу перед нами, а ми перед Батьківщиною; знати і цінувати культуру, мову, історію свого народу, не допускати принизливих реплік в адресу своєї нації та держави; займати активну громадянську позицію, реагувати на всі події політичного життя, брати активну участь у творені громадянського суспільства та правової держави.
Вправа «Визначаємо головне»
Прийшов час відповісти на проблемне питання уроку:
Чому віра є основою патріотизму? Як Ви розумієте ключовий вірш уроку: „Не на лук я надіюся, і меч мій не спасе мене, а Ти, Боже, спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас”?
Учні висловлюють свої думки. 
Учитель підводить до висновку, що не може любити Бога людина, яка не навчилася шанувати своїх батьків і свою Батьківщину, не може людина бути патріотом, якщо в душі – духовна пустота. Тільки віра і любов дають людині сили і дозволяють вистояти в скрутний час, а при необхідності – здійснити подвиг.
Благоговійно шанувати Богом дану нам Вітчизну, пізнавати серцем її нелегкий шлях, її святих і святині, уболівати й молитися за неї, охороняти від знищення рідну мову та культуру – це наш святий обов’язок!
Правдивий патріотизм справді є доброзичливим і ґрунтується на любові. Він виховує усвідомлення своєї власної гідності, а це допомагає шанувати інших, та й, зрештою, він є добрим провідником і вчителем на шляху до осягнення найважливішої чесноти – любові. А що важливіше за любов, коли йдеться про стосунки людей між собою та Богом? Добра дитина не кидає матір у стражданні й недолі і не перестає любити її. Такою ж має бути любов до рідної землі.
. Звучить духовний гімн України М. Лисенка „Боже, великий єдиний, нам Україну храни”

ІІІ. ЗАВЕРШАЛЬНА ЧАСТИНА
Підведення підсумків. Оцінювання учнів.
Виставлення оцінок за роботу під час уроку можна провести на наступному занятті, щоб не порушувати емоційну атмосферу фінальної частини уроку.

Домашнє завдання: Написати ессе за темою; „Віра – наша духовна зброя”

ДОДАТКИ
Додаток 1
Книга Суддів, 7.
1 Уранці встав Єрувваал, тобто Гедеон, з усіма людьми, що були при ньому, та й отаборились коло Харод-джерела, а мідіянський табір стояв на північ від нього, коло горба Море, в долині. 
2 Господь сказав Гедеонові: “Забагато людей у тебе, і я не можу дати мідіян їм у руки, а то Ізраїль буде чванитися передо Мною та говорити: моя, мовляв, рука вирятувала мене. 
3 Оголоси, отже, людям голосно, щоб чули: Хто боязливий та полохливий, нехай собі повертається додому. І повернулося з народу двадцять дві тисячі, а зосталось десять тисяч, коли Гедеон перевірив їх. 
4 І сказав Господь Гедеонові: “Людей ще забагато. Веди їх до води, і я випробую їх там для тебе; про котрого скажу тобі: цей нехай іде з тобою, - той і йтиме; а про котрого скажу: цей нехай не йде, - той не піде з тобою.” 
5 От і повів він людей до води. І сказав Господь Гедеонові: “Хто хлептатиме воду язиком, як хлепчуть собаки, того поставиш окремо; так само й того, хто стане навколішки, щоб пити.” 6 І налічено тих, що хлептали язиком, триста чоловік, всі ж інші ставали навколішки, щоб напитись води. 
7 І сказав Господь Гедеонові: “Трьома сотнями, що хлептали воду, я врятую вас і дам мідіян тобі в руки, всі ж інші нехай собі йдуть кожен до себе додому.” 
8 Взяли вони тоді припаси в людей і сурми їхні до себе, Гедеон же розпустив усіх ізраїльтян по шатрах, затримавши при собі триста чоловік. А табор мідіянський стояв унизу під ними, в долині. 
9 Тієї самої ночі повелів Господь Гедеонові: “Спустись у табір, бо я віддаю тобі його в руки. 
10 Якщо ж боїшся іти сам до нього, то піди туди з Пурою, твоїм джурою, 
11 і підслухай, що там говорять. Тоді наберешся духу та й нападеш на табір.” От і спустився він із Пурою, своїм джурою, близенько до військових чат, що були в таборі. 
12 Мідіяни ж, амалекитяни та сини сходу розташувались долі, мов сарана, стільки було їх, та й верблюдам їх не було числа, як піску на морськім березі - така безліч. 
13 Підібравсь туди Гедеон і почув він, як розповідає один одному сон і каже: “Снивсь мені сон, що котилась ячмінна паляниця, отака кругляста, мідіянським табором, а докотившись до намету, вдарилась об нього так, що намет упав, перевернувся і розпався.” 
14 Озвався другий: “Це ніщо інше, як меч Гедеона, сина Йоаша, ізраїльтянина. Віддав йому Бог мідіян і ввесь табір.” 
15 Як же вчув Гедеон той сон і його тлумачення, вклонивсь обличчям до землі, повернувся до ізраїльського табору та й сказав: “Уставайте, бо Господь віддав мідіянський табір вам у руки!” 
16 І розділивши триста чоловік на три загони, дав їм усім сурми та порожні глечики в руки, а в глечиках були каганці, 
17 і звелів їм: “Глядіть на мене й робіть так, як я. Скоро я дістанусь до краю табору, ви зробите так, як зроблю я. 
18 Я засурмлю разом з усіма, що будуть при мені, засурмите й ви так само з усіх боків навколо табору й гукнете: За Господа й за Гедеона!” 
19 І от на початку середньої чати, коли щойно були змінили варту, продістався Гедеон із сотнею своєю до краю табору, і засурмили вони й порозбивали глечики, що були в руках їхніх. 
20 І засурмили три відділи й, розбивши глечики, схопили лівою рукою каганці, а правою сурми й закричали: “За Господа й за Гедеона!” 
21 І стали вони кожен на своєму місці навкруги табору. В таборі ж усе заметушилось, закричало та й кинулось утікати. 
22 І тоді, як ці триста сурмили, Господь обернув у всім таборі мечі кожного проти себе самих; і кинувсь табір урозтіч на Бет-Шітту, в напрямку до Церери, аж до берега Авел-Мехоли коло Таббату.
Додаток 2.
Роль і місце Православного священика в Запорізькій Січі
(За матеріалами праці Д. Яворницького « Історія Запорізьких козаків».)
Українська земля впродовж всього довгого періоду існування зазнавала значних утисків від своїх сусідів-загарбників. Не був винятком і період після розпаду Київської Русі та згодом й Галицько-Волинського князівства, коли Україна будучи розділеною перебувала під владою Речі Посполитої. Звичайно що люди не бажаючи бути підвладними чужій державі і зазнавати гніту деспотів тікали у незасвоєні південні землі, де для них існувала можливість мирного життя. Хоча і у матеріальному плані життя було і справді чудове це і вдосталь риби, тварин, землі. Однак у духовному плані люди відчували потребу оскільки за словами апологета Церкви Тертуліана: “Людська душа за своєю природою християнка”,вона тягнеться до першопочаткової сили, до Бога.
З’єднавшись у поселення і об’єднавшись для військових цілей ці люди у майбутньму і стали основоположниками Запорізької Січі.
Всім відомо, що запорізькі козаки були глибоко віруючими людьми. Це пояснювалося самим складом життя воїнів. Хто, перебуваючи на полі битви, не возносив свої молитви до Бога з проханням захисту у скрутну хвилину? Мабуть всі дійсно віруючі люди.
Про високу релігійність козаків свідчить і той факт, що під час переміщення Січі з одного місця на інше перш ніж збудувати будинок, для свого проживання, чи частокіл для оборони від набігів татар, споруджувалась церква, у якій козаки могли б возносити свої молитви до Бога. У всіх походах козаків над їхніми головами майоріли малинові стяги, та хоругви на яких зображувалися хрести та святі особливо шановані на Січі. Крім того майже всі козаки, які доживали до похилого віку йшли у монастир, де в скорому часі ставали монахами Межигірського Спасо-Преображенського монастиря й інших обітелей.
Дивлячись на духовне життя запорожців, глибоку віру мимоволі постають питання: Хто навчив їх цьому? Хто давав їм зерна віри? Хто виховував у них моральний дух? Відповідь проста – духовенство. Саме цим людям належить роль наставників, душ пастирів для тілесних хранителів віри – запорізьких козаків. Роль священників у Запорізькій Січі нескінченно велика і хоча у політичних справах духовенство і не мало значного впливу, як наприклад питання про початок чергового військового походу, однак у суспільному житті духовенство домінувало повністю.
Перш за все, як і належить священику, служилися служби, під час проведення яких козаки стояли непорушно немовби перед самим Богом. Богослужіння на Січі проводилися за Греко-Афонським монастирським уставом.
Слід згадати і про катехізаторську діяльність священників. Саме священники очолювали зібрання, на яких проповідуючи  навчали козаків істин православної віри, та виховували їх у духовному плані.
Про важливу роль свідчить і той факт, що саме священик приймав присягу під час вступлення козака на Запорізьку Січ, де майбутній воїн присягаючи на Євангелії, зобов’язувався захищати Батьківщину і віру. Пастирю належало і виступати до новообранця з промовою-настановою.
Міг священик втручатася і в судову справу. Оскільки, як нам відомо, на Січі існувала смертна кара. Так ось у випадку її призначення священик міг подати клопотання переглянути цей вирок, таким чином заступившись за винуватця.
Крім того, ні один похід козаків не обходився без священницького благословення. Майже в усіх битвах козаки ішли в бій лише тоді, коли сященик окропить їх святою водою. Нерідко бувало, що у цих битвах гинув і сам пастир. Яскравий приклад можемо навести з відомої всім нам битви під Берестечком, про яку ми молодше поколння вивчали в школі, однак в жодному підручнику шкільного викладання не сказано, що у цій битві у таборі козаків перебував православний митрополит Коринфський Іосаф, який і загинув від рук ворога. За наказом польського короля Яна Казимира останки єпископа були поховані біля Михайлівської Церкви села Острів (Рівненська обл.). Пізніше у 1912р., як відомо цю церкву було перенесено в с.Пляшева (Рівненська обл.) для створення музею-пантеону “Козацькі Могили”, а могила митрополита Іосафа і по сьгодні знаходиться в с. Острів і становить неоціненний скарб поломницького відвідування.
На священиків покладалися обов’язки  не лише у лікуванні душ козаків, але і тіл. Так при монастирях були створені шпиталі, у яких лікувалися поранені козаки.
Крім того діяльність священика не обмежувалася лише межами Запорізької Січі, оскільки у межах Вольності Війська Запорізького проживала теж велика кількість запорожців, які потребували духовного піклування, їх світочами було біле духовенство. Перед тим як піти священику на даний йому прихід він повинен був скласти присягу на  вірність Запорізькій Січі та Київському митрополиту.
Звичайно, щоб потрапити служити безпосередньо на Запорізьку Січ священник мав відповідіти певним критеріям. Так від священика вимагалося: щоб він був обов’язково неодружений (тобто чи перебував би в монашому чині чи в целібатстві), обізнаний в Слові Божому, красномовний, голосистий. Згідно з документами які дійшли до нас, на Запоріжжя один раз на рік у вересні місяці їхало два монахи (диякон і уставщик) і декілька послушників яких Запорізькій Січі надавав Спасо-Преображенський монастир. Після проходження річної служби особи чернечого сану повертались на Січ. Однак існувало одне але, уставщики та послушники за своїм бажанням могли залишитися на Січі у військовому званні старшини, ще на один рік, з правом продовжити цей контракт в майбутньому ще на один рік. Таким чином ми бачимо що це посуті і була перша контрактна угода між представниками духовенства та військових сил. Це ж поширювалося на священників, які проводили свою пастирську діяльність в межах Вольностей Війська Запорізького. Однак ці священники укладали переважно довгострокові угоди.
Слід зазначити і про головну святиню козаків Самарський пустинний Свято-Миколаївський монастир, який утримувався за рахунок коштів війська Запорізького. Цей монастир монастир названий в честь святого Миколая невипадково, оскільки цей святий здавна шанувався у людей як покровитель плаваючих та подорожуючих. Монастир являв собою притулок для козацтва. У ньому козаки могли полікувати не тільки свої духовні рани, але і тілесні. При цьому ж монастирі діяли і освітні курси на яких запоріжців навчали грамоти в період їхнього лікування в шпиталі. Отже духовенство вело ще і освітню діяльність.
Можна перераховувати ще ряд фактів з духовного життя козаків однак всі вони будуть стверджувати одне і теж, а саме, що духовенство було світочем козацької держави, яке провадило запоріжців  до християнської гуманності, оскільки козаки майже усі свої статки у випадку своєї смерті заповідали роздати убогим, або передати церкві.
о. Петро Мартинюк