Сайт Крайняк Олени Володимирівни
Урок 22
Тема уроку: Віра і релігійно-культурна спадщина народу. Відповідальність за її збереження (відновлення).
Мета уроку: розширити уявлення про необхідність збереження віри і культурно-релігійної спадщини народу; розвивати прагнення до пошукової діяльності; виховувати любов до рідного краю, шанобливе ставлення до вітчизняних культурних цінностей.
Тип уроку: комбінований.
Очікувані результати (для учнів)
Після опрацювання матеріалу цього уроку учні повинні знати і вміти:
- розуміти наслідки знищення культурного надбання народу;
- пояснювати зміст понять «спадщина», «культурна спадщина»,;
- знати зміст біблійної історії;
- розуміти необхідність збереження та відновлення культурної спадщини народу;
- висловлювати свою думку щодо суджень сучасників та святих отців стосовно збереження культурної спадщини.
-
Епіграф уроку:
Минуле пов'язане з сучасним органічно, і немає в сучасному нічого, що не мало б свого коріння в минулому (П. Куліш).
Основні поняття: «спадщина», «культурна спадщина»
Обладнання: словники, ілюстрації, тестові завдання
Міжпредметні зв’язки: українська та світова літератури, образотворче мистецтво, історія, архітектура.
Література до уроку та електронні посилання:
1. Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. 2-е изд. Исправл. и дополн. Полтава. 1902 г.
2. Грушевський М. С. Нарис історії українського народу. - К.: Либідь, 1991.- 398 с.
4. Полтавщина: Енциклопедичний довідник. (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992).
ХІД УРОКУ
I. ВСТУПНА ЧАСТИНА
1. Налагодження позитивного психо-емоційного настрою.
ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА
1.Перевірка домашнього завдання.
2.Актуалізація опорних знань.
Вправа «Асоціативна квітка»
Учням пропонується на власний розсуд дібрати асоціації до словосполучення «культурна спадщина». Варіанти: дібрати тільки прикметники, дієслова, дієприслівники і т.д.
Слово вчителя
Культурна спадщина — це одна із надзвичайно важливих складових історичної пам’яті будь-якої нації. І не випадково, що у цивілізованих країнах збереженню пам’яток приділяється велика увага. Сьогодні ми спробуємо заглибитись у розуміння цього поняття.
3.Оголошення теми уроку.
4.Вивчення нового матеріалу
Слово вчителя
Усі надбання культури заслуговують не тільки на бережливе ставлення до них, але й вимагають особливо дбайливого піклування. Картини й літературні твори, скульптурні пам’ятки і архітектурні споруди, нотні записи та кінострічки дійшли до нас через десятки років завдяки праці багатьох людей, які охороняли і зберігали всі ці культурні феномени, поповнюючи ними світову скарбницю культури. Ще з давніх-давен, коли людство винайшло першу писемність, виникла потреба у збереженні записів.
У період становлення української державності та відродження нації, коли Україна має ввійти до спільноти європейських країн, особливої уваги набуває справа цивілізованого, шанобливого ставлення до історичних місць та традиційної релігійної спадщини.
Не випадково в Законі України «Про охорону культурної спадщини» виділено спеціальний розділ VІ «Захист традиційного характеру середовища та об’єктів культурної спадщини», ст. 32 якого зобов’язує встановити в історичних населених місцях зони охорони пам’яток, зони охорони археологічного культурного шару.
Що ж все ж таки означає вислів «культурна спадщина» у довідковій літературі?
Спадщина — те, що залишилося від попередника, наслідки чийогось панування, чиєїсь діяльності, якогось процесу.
Культу́рна спа́дщина — сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культури, результат духовної і матеріальної діяльності.
Під «культурною спадщиною» розуміються:
- пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;
- визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.
Всі народи є спадкоємцями певної культурної спадщини. Вона на протязі століть формувалася під впливом багатьох історичних факторів, а тому є складною і багатошаровою.
Якщо брати у цілому, то загальноевропейська культура, як відомо, формувалася під впливом трьох основних культурних традицій: греко-римської, юдейської та християнської.
Зважаючи на те, що у суспільстві, життєві умови якого дедалі змінюються прискореними темпами, для душевної рівноваги людини та її всебічного розкриття необхідно зберегти людські виміри оточення, аби вона не втратила зв'язку з природою та свідоцтвами цивілізації, які залишились від минулих поколінь. І через це здобуткам культурної спадщини належить відвести активну роль у суспільному житті, органічно поєднати в рамках загальної політики сучасні досягнення, цінності минулого.
За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:
♦археологічні - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, мегаліти, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, рештки життєдіяльності людини;
♦історичні - будинки, споруди, їхні комплекси, окремі поховання та некрополі, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, релігією та побутом народів;
♦монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва, як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);
♦архітектури та містобудування - історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва;
♦садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
♦ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність.
Вправа «Із скарбниці мудрості народу»
Епіграф уроку:
Минуле пов'язане з сучасним органічно, і немає в сучасному нічого, що не мало б свого коріння в минулому (П. Куліш).
Як ці слова пов’язані з темою уроку?
Слово вчителя
Україна має безліч дивовижних куточків, які можна впевнено віднести до категорії «культурна спадщина». Пропонуємо сьогодні разом з екскурсоводом, архітектором та істориком ознайомитись зі серцевиною України - стародавньою прекрасною землею полтавщини.
Слово надається екскурсоводу (заздалегідь підготовлений учень).
Екскурс в історію
Екскурсовод
Полтава — одне з найстародавніших міст України. В часи Київської Русі місто входило до складу найбільшого із князівств — Переяславського, сама Полтава, літописна Лтава, була найпівденнішим форпостом князівства в обороні від нападів південних кочівників. Перша писемна згадка про Лтаву зустрічається у Іпатіївському літописі під 1174 роком, проте археологічні дані дають підставу стверджувати, що поселення має більш давню історію. Численні матеріальні свідчення, внаслідок археологічних розкопок на території Старого міста, дозволяють говорити про більш ніж 1100-літню історію полтавського городища. Про значний внесок уродженців Полтавщини у розвиток вітчизняної науки і культури розповідають літературно-меморіальні музеї Г.С.Сковороди у смт.Чорнухи, і.П.Котляревського, Панаса Мирного, В.Г.Короленка у м.Полтава, Олеся Гончара у с.Суха Кобеляцького району, заповідник-музей М.В.Гоголя у с.Гоголеве Шишацького району та літературно-меморіальний музей письменника у славнозвісних Великих Сорочинцях на Миргородщині.
В цілому у 23 державних музеях налічується понад 400 тис. пам'яток Музейного фонду України. Своїми зібраннями виділяються Полтавський та Кременчуцький краєзнавчі музеї, Державний історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви", Державний музей-заповідник українського гончарства у Опішні, Полтавський художній музей.
Поряд з цими великими культурними надбаннями під охороною держави знаходяться визначні археологічні, релігійні та історичні пам'ятки, з яких складається культурна спадщина народу. На сьогодні їх налічується понад 4 тис.
Слово передається архітектору.
Архітектор
Шедевр українського архітектурного модерну в Полтаві – будинок Краєзнавчого музею (Полтавського земства, 1903-1908, архітектор В. Г. Кричевський) – створено в період підйому національного самоусвідомлення працьовитої й волелюбної України. Під надихаючим впливом цієї гармонійної, мальовничої, довершеної будівлі в Україні на початку ХХ століття було зведено понад двісті споруд. За сто років існування полтавський "Земський дім" залишився неперевершеною світовою перлиною української архітектури. Його слава, надзвичайна художня вартість й величезне значення для розвитку української культури в XX ст. вимагають особливої уваги.
Значне місце в переліку пам'яток займають ансамбль Мгарського Спасо-Преображенського монастиря поблизу м. Лубен (XVIII ст.), Хрестовоздвиженський монастир в м. Полтаві (XVIII - XIX ст.). Серед пам'яток архітектури українського бароко, яке вважається видатним явищем в історії культури і мистецтва українського народу, - Преображенська церква в с. Великі Сорочинці Миргородського району та Троїцька церква смт. Диканька (1780).
На Полтавщині було збудовано багато визначних споруд, в архітектурі яких відобразилися стильові течії та архітектурні напрямки, характерні для вітчизняного зодчества, - романтизм, еклектика, наслідування історичних стилів, модерн та ін. Серед них особливу групу становлять будови початку XX ст., що відбивають пошуки в архітектурі українського національного стилю. До них належить мурована Покровська церква в с. Плішивець Гадяцького району (1906), та ін.
Коло обговорення
Як ви вважаєте чи пов’язані між собою віра й культурна спадщина?
Доведіть свою думку.
Вправа «Поетична світлиця»
Прослухайте вірш Юрія Вавринюка, як ви розумієте його назву?
«Ви — храм»
Слiпучий промiнь впав на позолоту,
Вiдбився дзвiнко вiд священних стiн.
Спинивсь Христос. Ось храм, а там — Голгофа.
«Ви храм» — сказав до учнiв Вiн.
...Горiли стiни, плавилось камiння,
Як Божий гнiв, палав Єрусалим.
Святиня щезла в маревi осiннiм.
«Ви — храм» — лунало, наче грiм.
Вставали згодом пишнi й непримiтнi,
Малi, великi храми та церкви.
Христова ж Церква поступом всесвiтнiм
У темряву несла: «Храм Божий — ви».
Столiття стрiмко падали на мури,
В руїни й безвiсть впали олтарi.
Стояв, однак, мiцний фундамент вiри
I храм живий, народжений згори.
«Ми — храм», — луною котиться по свiтi,
Складають Церкву тисячi цеглин.
I свiтить з неба сонцем у зенiтi
Сам Будiвничий, вiчний Божий Син.
Слово надається історику.
Історик Але на жаль, були лихі часи, коли зруйновувалися пам’ятки історії та культури. Приходили нові правителі, впроваджувалася інша ідеологія, не цінувалось навіть життя людини…
Духовна культура українців склалася під впливом двох головних чинників: основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань. Більшість українців були православними християнами. У Західній і Правобережній Україні частина населення належала до греко-католицької конфесії, яка виникла внаслідок Брестської (Берестейської) церковної унії у 1596 р.
Ось невеличкий перелік знищених храмів на полтавщині:
1) Свято-Успенський кафедральний собор
За часів Петра І, як видно з планів і документів, соборною церквою була Успенська дерев'яна, існуюча до половини XVIII століття, майже на тому ж місці, де нині стоїть собор. Храм був зруйнований в 1934 році. Дзвіниця, що залишилася, довгий час використовувалася як приміщення для музею історії архітектури Полтави. Зараз відповідно до Державного плану відродження історичних пам'ятників собор відновлений.
2) Покровська церква при архієрейському будинку
Споруджена у 1764-1770 рр. у м. Ромнах останнім кошовим Запорізької Січі Петром Калнишевським та Давидом Чорним, про що свідчив різьблений напис на одвірку західних дверей.
Завдяки сприянню полтавського архієпископа Іоанна і заснованого ним церковного музею ухвалено рішення про перенесення церкви до Полтави.
У складі іконостасу були унікальні царські врата, кругла дерев'яна поліхромна скульптура барочного характеру.
Під час Великої Вітчизняної війни згоріла.
3) Троїцький храм
Троїцька церква, кам'яна з дзвіницею, знаходилася на Сінній площі. Закладка її відбулась в 1893 році. Побудована на кошти дружини Полтавського 2-ій гільдії купця Анастасії Іванівни Колесникової, що пожертвувала 54000 крб., потім її чоловіка Льва Васильовича Колесникова, — 4000 крб. і купця Гаврила Федоровича Слінькова — 4000 крб., що брали також живу участь і у весь час споруди самої церкви.
5) Храм Різдва Богородиці на Подолі
Церква Різдва Богородиці знаходилася в передмісті міста "Поділ", по дорозі до вокзалу Харківсько-Миколаївської
з. д. Спочатку побудована була в 1775 р. почесним громадянином Луценком і дворянином Лаврентієвим.
6) Преображенський кафедральний собор
Преображенська церква була побудована в 1859–1870 роках на площі Новий Базар (зараз вулиця Новий Базар) на засоби купців Панасенко, Адрєєвіча, Данчича, Трегубова. Освячення відбулося в 1871 році. У 30-х роках XX століття було зруйновано бічні куполи і дзвіниця. У післявоєнні роки Спасо-Преображенський храм став кафедральним, а в 1961–1962 роках був закритий і розібраний.
7) Срітенський храм
Побудований остаточно в 1787 році. Оновлений в 1805 році, 29 квітня. Головними будівельниками цієї церкви були: настоятель протопоп Іоанн Станіславський († у 1799 році), ієрей — намісник Микола Ортінський († у 1796 році). Храм зруйнований в 1937-1938 рр. На його місці в 1955-1957 рр. побудований будинок міської Ради, яку тепер займають державні установи.
Питання для обговорення
Як ви думаєте, чому не можна руйнувати святині?
Чи впливає це на стан людської душі?
Що можна зробити для збереження культурної спадщини нашої країни?
Яким може бути наш внесок у збереження культурної спадщини?
Опрацювання біблійної історії
Стародавній Близький Схід знав різні імперії: асірійську, вавілонську, персидську, про них багато йдеться і в Біблії. Тому, коли в 330-х роках до Р. Х. Олександр Македонський вторгся зі своїми військами в Персидську державу, розгромив військо Дарія і завоював його минулі володіння, нічого нового в цьому не було. Євреї спочатку не звернули особливої уваги на те, що місце персів і мідян зайняли македонці і греки.
Але принципово новим було інше: гаряче бажання Олександра створити на просторах його нової імперії єдиний культурний простір. Ассірійці, вавілоняни, перси теж правили багатьма народами, але вони ніколи не прагнули зробити їх подібними до себе, і самі не поспішали їм уподібнюватися. Їх піддані говорили на різних мовах, молилися різним богам, носили різний одяг, мали різні звичаї, і все це повинно було зберігатися, навіть якщо один народ переселяли з його рідних країв в інші землі. У палацах стародавніх владик часто зображали низки підкорених царів: кожен в особливому одязі, кожен зі своїми дарами.
Олександр прагнув створити щось інше: імперію, в якій зіллються воєдино всі народи. Ці зміни не могли обійти стороною навіть маленьку Іудею, розташовану так далеко від столиць Птолемеїв і Селевкидів. Але інтенсивна торгівля, а деколи і війни, неминуче втягували її жителів в найтісніші відносини з греками, не говорячи вже про свідому політику Птолемеїв і Селевкидів. Втім, елінизація далеко не завжди відбувалася за наказом: представники східних народів (зазвичай найбільш знатні, багаті і освічені з них) самі охоче йшли вчитися до греків, настільки очевидними здавалися вигоди. Пригадаємо, адже це з тих часів прийшло слово «варвари»: так, з погляду греків, виглядали всі останні, хто не володів їх мовою і бурмотів щось нерозбірливе, «бар-бар».
У ті дні вийшли з Ізраїлю сини беззаконні і переконували багатьох, кажучи: підемо й укладемо союз з народами, що оточують нас, бо з тих пір, як ми відокремилися від них, спіткали нас багато лих. І добрим показалося це слово в очах їх. Деякі з народу виявили бажання і відправилися до царя; і він дав їм право виконувати встановлення язичницькі. Вони побудували в Єрусалимі училище за звичаєм язичницьким… і відступили від святого заповіту, і з'єдналися з язичниками — так оповідає 1-а Макавейська книга (1:11-15) про події, що почали відбуватися в 170-х роках до Р.Х.
Ось що в результаті побачили іудеї: цар послав одного старика, афінянина, примушувати іудеїв відступити від законів батьківських і не жити по законах Божих, а також поганити храм Єрусалимський і найменовувати його храмом Зевса Олімпійського. Не можна було ні зберігати суботи, ні дотримувати батьківських свят, ні навіть називатися іудеєм. Дві жінки звинувачено було в тому, що обрізали своїх дітей; і за це, … скинули їх із стіни. Інші бігли в ближні печери, щоб таємно святкувати сьомий день, але. були спалені, бо неправедними вважали захищатися по пошані до святості дня (2 Мак 6:1-11). Так просте бажання виконувати дані Богом заповіді – про храмове богослужіння, присвячення Богові, і дотриманні суботи — ставало державним злочином, за який можна було поплатитися життям. Цього євреї перенести вже не могли.
Саме тоді з'являються перші мученики — люди, яких тортурами і погрозами вимушують зректися своєї віри, але вони віддають перевагу над зреченням болісній смерті. Старика Єлеазара насильно годували свининою, але він випльовував її як заборонену Мойсеєвим Законом їжу. Тоді Єлеазар був убитий.
У іншому місці ми читаємо, як мученицькою смертю загинули семеро братів разом зі своєю матір’ю. Напевно, це найстрашніша страта: бачити, як гинуть в муках найближчі тобі люди. Але вони йшли на смерть не з простої упертості, кажучи катові: ти, мучителю, позбавляєш нас справжнього життя, але Цар миру воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного (2 Мак 7:9) — до речі, це перший в Біблії явний виклад віри у вічне життя після смерті. Пам'ять цих мучеників-Маккавіїв до сьогодення 1/14 серпня здійснюється в нашій Церкви.
Питання для обговорення
Що захищали іудеї з готовністю до прийняття смерті?
Чому християнська Церква шанує пам'ять мучеників Макавіїв?
5.Закріплення вивченого матеріалу
Вправа «В світі притчі»
Як ви розумієте цю притчу? Обговорення в класі.
Любіть своє
У житті у кожного з нас, як і у дерева, є коріння. Це наші батьки, бабусі, дідусі і пра-пра-прабатьки. Завдяки ним ми з'явилися на світ. Чи пам'ятаємо ми про них? Чи піклуємося з належною пошаною? Чи знаємо історію свого роду, імена, життєві історії померлих родичів?
Це питання не тільки для пробудження совісті. Це питання духовного здоров'я, оскільки «Почитай отця твого і мати твою, щоб продовжилися дні твої на землі...». Якщо ми забули про своє коріння, значить, ми не взмозі на нього спиратися. Воно не доставить нам соки і води, дані Богом нашому роду. У нас не буде опори, і ми засохнемо і впадемо. Ми станемо перекотиполем, гнаним вітром, що жадібно шукає любові. Але хто нам її дасть? Адже те, що нам було дано Богом, ми забули, а іноді і свідомо відкинули. А любити потрібно своє. Адже чуже коріння нас не нагодує.
Вправа «Незакінчене речення»
- Сьогодні на уроці я дізнався про…
- Культурна спадщина це …
- Культурна спадщина пов’язана з вірою як…
- Дуже важливо зберігати культурні надбання, тому що…
- Для мене найскладнішим на уроці було…
ІІІ. ЗАВЕРШЕЛЬНА ЧАСТИНА
Підведення підсумків. Оцінювання учнів.
Домашнє завдання
Від імені екскурсовода розкажіть гостям нашого міста про культурні надбання свого краю, пов’язані з вірою народу
Корзина пуста
0
шт.
/
$0
Оформить
Очистить