Мистецтво 8-7

 
Середньовіччя — культурно-мистецький період, під час якого закладався фундамент сучасної європейської християнської куль- тури та цивілізації. Середньовіччя охоплює майже тисячоліття — від падіння Римської імперії до епохи Відродження (V–XIV ст.).
В історії мистецтв доба Середньовіччя поділяється на кілька періодів:
Середньовіччя V–X ст. Зміцнення християнства. Поширення візантійського      стилю, початок формування ро- манського стилю
Середньовіччя XI–XIII ст. Поширення християнства на культурно-      мистецький простір. Розквіт романського та готичного стилів. Відкриття      університетів (Візантія, країни Західної Європи)
Середньовіччя XIV ст. Розвиток ремісництва, відкриття нових технологій      обробки металів, скла. Розвиток іконопису середньовічної Європи
Образний світ мистецтва. Візантійський стиль.
Основоположну роль у мистецькому просторі Середньовіччя відіграла Візантійська імперія, яка була спадкоємицею античного мистецтва. Візантія — перша християнська імперія та батьківщина християнської містики, країна церков і монастирів, берегиня культурно-мистецької спадщини античності та наставниця слов’янського світу. Своєрідність візантійської культури та мистецтва полягає в тому, що вона розвивалася на перехресті кількох цивілізацій: пізньоантичної, східної та новонародженої середньовічної. До нового творення долучилися поліетнічні народи, що мешкали на території імперії: сирійці, фракійці, вірмени, грузини, юдеї, греки, римляни та ін.
Провідною тенденцією культурно-мистецького простору Візантії стала її цілісність: це мистецька епоха, яка вражає своєю єдністю, поєднанням християнських і світських форм і мотивів. Візантійська освіта, наука, мистецтво мали релігійний характер. Богослов’я було центральним предметом літературної творчості.
Значного поширення та популярності набули історичні твори (історія і хронографія). У поезії можна відзначити творця гімнів Романа Сладкоспівця, поетів  Івана Золотоуста та Івана Дамаскіна. Усі вони були причислені до ліку святих.

Єдиний художній стиль, який надихав усе візантійське тисячоліття, отримав відповідну назву — візантійський стиль. У мистецтві Візантії об’єднані в єдину художню систему витончений спіритуалізм і видовищна пишність. Особливих успіхів було досягнуто в культовій архітектурі та світському будівництві. Класичним зразком є собор Святої Софії в Константинополі (нині Стамбул). Широко розвивалась світська палацова та паркова архітектура, неодмінними елементами якої були фонтани та ландшафтні проекти з екзотичними квітами й деревами.
Що стало провідною тенденцією візантійського культурно- мистецького простору? (Цілісність, єднання християнських та світських мотивів.)
Який характер мали візантійська освіта, наука, мистецтво? (Релігійний.)
Головними формами візантійського образотворчого мистецтва були монументальний храмовий — мозаїка, фреска та станковий живопис — ікона, книжкова мініатюра. Особливе місце в образотворчому мистецтві належить візантійській іконі. Було створено ряд визначних іконографічних типів, умовних і суворих у рисунку, але глибоко одухотворених у виразі обличчя, формально пристосованих до декорацій стін візантійських храмів. Тематика цих шедеврів спиралася на Біблію і християнську символіку, але була оживлена впливами азіатського Сходу.

Якими були основні форми візантійського образотворчого мистецтва? 
Епоха Середньовіччя подарувала світовому простору неповторні й самобутні стилі мистецтва — візантійський, романський та готичний, які охопили весь європейський світ і частину Передньої Азії та проявилися у всіх видах мистецтва.
стиль VI–XII ст. Урочистість, розкіш, яскрава колірна гама та      багатство декору, зміна фізичних ідеалів на духовні
стиль X–XII ст. Суворість, аскетизм, поширення християнської      ідеології. Верховенство архітектури над іншими видами мистецтва
Готичний стиль
— початок XIV ст. Синтез регіональних стилів, поєднання духовного та      світського. Розвиток міської архітек-тури та скульптури
Розглянемо особливості створення та умови розвитку саме візантійського стилю. Візантійський стиль, зародившись в VI ст., відзначався яскравістю кольорів, витонченістю й розкішність (значне використання золота). На зміну античному мистецтву, де ідеалізувалися фізичні якості й краса, прийшло мистецтво, яке прагнуло увічнити духовну силу і моральні якості людини. На початку Середньовіччя Візантія залишалася єдиною спадкоємицею античної традиції, яка стала основою її мистецтва. Візантійські митці засвоювали й творчо переробляли елементи художніх традицій Ірану, Сирії, Давнього Єгипту, своєрідно поєднавши витончену декоративність і прагнення пишної видовищності, умовність художньої мови і глибоку релігійність. Візантійські митці створили художню систему, в якій панували суворі норми і канони, а краса матеріального світу розглядалася як відблиск божественної краси. Такі особливості стилю красномовно про- явилися в архітектурі, скульптурі, образотворчому мистецтві. Так, тип античного храму був переосмислений візантійцями відповідно до нових релігійних вимог. Він став слугувати не місцем збереження статуї божества, а місцем зібрання вірян. Тому головна увага приділялася організації внутрішнього простору храму. Урочистість і натхненність притаманна візантійській мозаїці, характерною особливістю якої стало використання смальти*, що дозволило досягати яскравого мерехтіння тонів. Поширився золотий фон, що підкреслював парадність і урочистість зображення,
а разом із тим — відчуженість від реального життя.
Образи і прийоми візантійського стилю проникли в скульптуру. Поряд зі збереженням традицій пізньоантичної пластики проявлялися нові тенденції: об’ємна пластика змінилась більш площинною й мальовничою, а окремі деталі передавались орна- ментальними візерунками.
* Непрозоре кольорове скло у формі невеликих кубиків або правитнок.
Переважно візантійська скульптура існувала у вигляді рельєфів, прикрашаючи архітектурні твори та предмети ужиткового мистецтва. До того ж об’ємна скульптура була заборонена християнською церквою як прояв язичництва, але давні античні скульптури ще довго прикрашали вулиці Константинополя та великих міст Візантії.
Що стало основою візантійського мистецтва? (Увічнення духовної сили та моральних якостей людини.)
Яке призначення візантійському храму на відміну від храму античності? (Античний храм — місце вшанування божества, зберігання його статуї, проведення релігійного культу жерцями. Візантійський храм став осередком зібрання вірян.)
Середньовічна доба залишила яскраві пам’ятки в усіх видах мистецтва. Візантійський стиль досяг найвищого розвитку у культовій архітектурі. У цілому візантійська архітектура розвивалася під впливом християнства та на основі традицій античної архітектури. Зводили великі палаци, акведуки, терми, однак головним типом будівництва для візантійського стилю стали християнські храми. Основним будівельним матеріалом була плінфа — квадратна або прямокутна випалена цегла (4–5 см завтовшки). Самі будівлі не штукатурили.

У VI ст. у візантійській архітектурі закріпилися два види храмів: базиліка — прямокутна, витягнута в довжину споруда у формі хреста, яка пізніше утвердилася в мистецтві Західної Європи (Собор Святого Марка у Венеції), і хресто-купольний храм — квадратна споруда, покрита куполом (зокрема був поширений на Сході), — церков Сан-Віталле в Равенні, Італія). Щоб храм уміщував якнайбільше вірян, візантійська культова архітектура взяла за основу античні прямокутні споруди — базиліки, розподілені на кілька поздовжніх частин — нефів. Такий тип будівлі із середнім просторим і високим нефом надавав храмові форми хреста. Інший тип храму, з куполом у центрі, зобов’язаний по- явою, мабуть, зодчим Грузії та Вірменії.
Візантійський стиль в архітектурі — це перший в історії видатний стиль купольної архітектури. Класичним зразком стилю є Собор Святої Софії в Константинополі (532–537 рр., зодчі Анфіміб і Iсідор). Храм являв собою суміш названих різних ти- пів архітектури. У його інтер’єрі блиск кольорового мармуру та мерехтіння золота й мозаїк, сяйво свічок і лампад створювали ілюзію безмежного внутрішнього простору. Саме в архітектурі та живописі Святої Софії були закладені основи візантійського художнього стилю. Так візантійський стиль став сполучною ланкою між архітектурою античності та наступною архітектурою епохи Відродження.
Храм Святої Софії в Константинополі (нині Стамбул) — най- видатніша пам’ятка візантійського зодчества. Пишність храму настільки вражала, що виникли легенди про безпосередню участь в його спорудженні небесних сил. Одна з них розповідає, що план храму був переданий ангелами імператору Юстиніану Великому уві сні.
Проект собору розробляли 100 архітекторів, під час будівництва застосували унікальні технології. Наприклад, у цемент додавали олію, вапно готували на ячмінній воді.
Престол вівтаря Софії виготовили з литих золотих брусків, до- даючи до розплавленого металу яхонти, смарагди, алмази, перли, топази, рубіни, сапфіри та інші коштовні камені. Тож поверхня престолу мала 72 різних відтінків.
Храм зводили 5 років, а освячений він був 26 грудня 538 року. Увійшовши до Софії імператор Юстиніан вигукнув: «Соломоне, я перевершив тебе!»
Собор Святої Софії
Константинополі (Стамбулі) Мозаїки собору Сятої Софії
Які види храмів сформувалися у візантійській архітектурі? 
В образотворчому мистецтві часів пізнього Середньовіччя великого розвитку набув жанр книжкової мініатюри. Візантійські книжкові мініатюри малювали на пергаменті, а тло покривали золотом. Мініатюра Візантії була тісно пов’язана з іконописом, безпосередньо з художніми канонами і вимогами церкви. На початку формування в книжковій мініатюрі переважали релігійні сюжети і зображення імператорських родин, іноді з точним відтворенням портретних рис. Намагання знайти певну закономірність цілісності світу породило принципи ієрархії, що позначилося на характері мистецтва, на співвідношенні структурних і композиційних елементів.
Сергій і Вакх (візантійська ікона) Сторінки грецького псалтиря
Тетрахи. Скульптури собору Святого Марка, Венеція Різьблений трон архієпископа Максиміліана. Равенна
Які теми та сюжети були характерними для книжкової мініатюри Візантії? 
Музичне мистецтво відігравало важливу роль і у світському житті. При імператорському дворі воно прославляло та звели- чувало владу, могутність імперії, складало частину придворного церемоніалу. Було створено жанри придворної музики: на царські виходи та прийоми, на святкові циркові вистави та хвалебні пісні на честь імператора. Однак за всієї своєї розкоші придворна музика не була винятково світською. Завдяки єдності політичної та церковної влади при дворі часто виконували духовну музику. Отже, світське й духовне почало поєднуватись у художніх образах. Основні види культового співу візантійська церква успадкувала ще від раннього східного християнства: це молитовні співучі читання (найпростіший за музичним розвитком, фактично рецитація); псалмодичні моління (емоційно та мелодично більш розвинуті); тропарі (музично-поетичні імпровізації на біблійні сюжети); гімни (хвалебні пісні). Зокрема гімни отримали широке суспільне визнання, їхні творці становили окрему пісенну школу. Послідовником цієї школи були Роман Сладкоспівець (склав по- над тисячу гімнів) та Андрій Критський, який створив церковний музичний жанр — канон.
Назвіть представників культового співу Візантії. 
Домашнє завдання. Виконати замальовки візантійського орнаменту. запропонуйте, як його можна використати у дизайні сучасного одягу та аксесуарів. 

Мистецькі перлини Візантії