Мистецтво 8-8

Суттєві зміні в історії слов’ян припали на I тис. н. е. — добу Середньовіччя. Це пов’язано з Великим розселенням слов’янських народів у Центральній та Східній Європі. На теренах України раннє Середньовіччя формується саме на засадах слов’янського етногенезу. Найяскравіше творчий геній слов’ян на території України виявися в зарубинецькій та черняхівській культурах. Значних успіхів слов’яни досягли в гончарному мистецтві.
Високим технічним рівнем та художньою якістю відзначалась черняхівська кераміка. Вироби прикрашали вигадливим орна- ментом та зображеннями естетично-магічного змісту. В сере- дині I тис. н. е. розквіту набула ювелірна справа. У VI–VII ст. з’являються виїмчасті емалі, пальчасті фібули, застосовуються складні технології: чорніння, філігрань, інкрустація, золочення. Основою духовної традиції слов’ян була усна народна творчість. У поетичних творах — історичних і обрядових піснях, казках, загадках, приказках, билинах оспівуються любов до рідної землі, людська праця, непримиренність до несправедливості, радість і туга народу.
В яких культурах на теренах України розвинувся слов’янський етнос? 
Вершиною розвитку тисячолітньої слов’янської історії стала Київська Русь — середньовічна монархічна держава. Засвоївши кращі досягнення східних слов’ян, Київська Русь протягом X–XIII ст. вибудувала самобутню культуру та мистецтво, посту- паючись лише Візантії та Арабському халіфату. Після прийняття за часів Середньовіччя християнства (988 р.) церква боролася з язичництвом і врешті змушена була пристосуватися, асимілю- вати язичницькі культи й обряди. У такому вигляді маємо низку свят: Різдво Христове, Масляна, Великдень, Стрітення, Трійця, Івана Купала та ін. Незважаючи на запровадження християнства, язичницькі мотиви зберігалися в оздобленні й орнаменті ранніх кам’яних християнських храмів. Зерна християнства впали на благодатний ґрунт, адже язичницька Русь мала свої обряди і свята, рукоділля, декоративне мистецтво, дерев’яну архітектуру, орнаментовану книгу. Нова віра через храми та монастирі змогла об’єднати майже всі галузі культури та мистецтва, тому що саме храми та монастирі стали осередками освіти, бібліотеками, місцем творення художніх цінностей.
Які свята поєднали в собі ознаки язичництва та християнства? Що стало осередками освіти Київської Русі після прийняття християнства? 
Унікальним явищем є давньоруська література. Перш за все це історичні твори — літописи (виникли в 60–80-х рр. IX ст.). Назва
«літопис» походить від структури твору, де оповіді починалися зі слів «в літо». В них розповідається про походження, зароджен- ня державної влади східних слов’ян, про політичні, економічні та культурні взаємини. Велося літописання в Києві, Чернігові, Переяславі, Новгороді, Галичі, Володимирі-Волинському. У Києві в XI–XII ст. відомі три літературні осередки: в Софійському собо- рі, Печерському та Видубицькому монастирях. Звідси література поширювалася по всій Київській Русі. Велика увага приділялася патерикам — збірникам життєписів отців церкви та ченців. Ори- гінальна література представлена філософсько-публіцистичними і художніми пам’ятками («Слово про закон і благодать» митро- полита Іларіона, «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора). Також існувала і переклад- на література — філософські й богословські трактати, апокрифи, романи і повісті, історичні хроніки (твори Йосипа Флавія, Іоанна Малали та ін.).

Які твори Київської Русі стали джерелом історії та культури східних слов’ян? 

Тісно пов’язане з християнською релігією образотворче мистецтво. У живописі та скульптурі домінували біблійні сюжети. Ікона стала класичною формою мистецтва. Перші ікони були привезені з Візантії та Болгарії. За часів Київської Русі іконописна майстерність досягла свого розквіту. У давньоруській іконі з’являються самобутні риси — на зміну стриманому колориту візантійської ікони приходить яскрава кольорова гама.
Які важливі зміни відбулися в давньоруській іконі на відміну від візантійської? 
Високого рівня досягло мистецтво архітектури. Найдавніших пам’яток архітектури не збереглося, адже це були переважно дерев’яні будівлі. Збереглася невелика кількість кам’яних споруд. Окрасою міст Київської Русі стали християнські кам’яні храми. За різними свідченнями, з кінця X до початку XIII ст. було збудовано близько десяти тисяч церков і монастирів. У будівництві храмів використовувалися візантійські традиції, однак кожен із них увібрав і регіональні традиції народної архітектури. З X ст. почався новий етап розвитку монументального кам’яного зодчества, який став складовою європейської архітектурної традиції. Давньоруські майстри створювали нові типи споруд, що вражали рівнем будівельної техніки, витонченим смаком та живописністю композицій. Будували з каменю та цегли, використовуючи різні методи кладки. Головним структурним елементом храму був центральний купол. Типова храмова споруда мала один, три (Десятинна церква в Києві) або п’ять (собор Святої Софії у Києві) нефів відповідно до кількості вівтарів у храмі. Внутрішній простір оздоблювали мармуровими колонами, капітелями, монументальними мозаїчними панно та фресками. Вікон у стінах давньоруських храмів було небагато. Приміщення освітлювалось промінням з-під центрального купола та свічками.

У 70-х рр. XI ст. розпочався наступний етап зодчества, якому притаманна відмова від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами, але строкатими в оздобленні, що надає їм своєрідної довершеності й краси. Поширення набуває шестистовповийабо чотиристовповий кубічний храм, увінчаний однією банею. З 20–40-х рр. XII ст. склалися місцеві архітектурні школи (київська, переяславська, чернігівська, галицька та ін.). Характерною особливістю цього етапу стало поєднання візантійських елементів і романського стилю.
церква в Києві (реконструкція) Собор Софіїї Київської (реконструкція      первісного вигляду)
Богоматір Оранта. Мозаїка собору Софії Київської Фрески із зображенням музик-скоморохів на стінах собору Софії Київської
У чому полягає особливість культової архітектури Київської Русі? 
Складовою частиною мистецького простору було музичне мистецтво. На фресках Софійського собору бачимо зображення музикантів, які грають на дерев’яних духових і струнних інструментах — лютні й гуслях. У деяких церковних творах, спрямованих проти слов’янського язичницького мистецтва, згадуються вуличні співаки, танцюристи. Існував і народний театр ляльок. Тісний зв’язок з народною творчістю, тонкий смак і високамайстерність проявилися в пам’ятках декоративно-ужиткового мистецтва. Вироби майстрів Київської Русі користувалися попитом на батьківщині та за її межами.
Мистецькі традиції Київської Русі стали основою, на якій укладатимуться мистецькі смаки України. Високе давньоруське мистецтво вплинуло і на розвиток сусідніх народів. Українське декоративно-ужиткове мистецтво сягає сивої давнини. Ужиткові промисли існували за часів Київської Русі, про що свідчать історичні довідки й пам’ятки. Найдавнішими видами ужиткового мистецтва вважають різьблення по деревині, вишивку, гончарство, кераміку та килимарство. Традиції ужиткового мистецтва передавалися від покоління до покоління. Таким чином успадковувались надбання і кочових народів (кіммерійців, скіфів, сарматів), і розвинутих мистецьких традицій античності та візантійського світу. Найвищого розквіту декоративно-ужиткове мистецтво досягло в XII — першій половині XIII ст.: майстри синтезували власні традиції з інноваціями в техніці обробки та декоруванні творів. На той час виникли нові техніки обробки металів — скань, зернь, філігрань, перегородчаста, виїмчаста, поліхромна емалі; з’явилися нові вироби — сердолікові намиста, скляні браслети тощо.
Назвіть найдавніші та найвідоміші види ужиткового мистецтва. 
Давньоруські ковалі були знайомі з технологічними прийомами кування, зварювання і термічної обробки металів. Вони виготовляли знаряддя праці, кінську збрую, наконечники списів, сокири, кольчуги. Ювелірні вироби відзначалися мистецькою витонченістю і досконалістю малюнків. До поширених золотарських виробів належав коштовний посуд — ложки, таці, чарки, келихи, кухлі, ковші, яким нерідко надавали форми стилізованих звірів і птахів. Високого розвитку досягло різьблення по дереву та художня обробка деревини. Кераміка за часів Середньовіччя зазнала нововведень — застосування гончарного круга та підполивних розписів. Поширення набула керамічна пластика: іграшки та скульптура. Відомими осередками виготовлення керамічного посуду були Київ, Чернігів, Переяслав, Миргород, Острог, Львів та ін. Кераміка різних місцевостей зберігала певні регіональні відмінності стосовно форми, стилю, орнаментального та колористичного оздоблення.
Які нововведення відбулися в гончарному мистецтві за часів Середньовіччя?
В ужитковому промислі дуже довго ткацтво залишалося провідною галуззю, якою займалися жінки. Спочатку тканини виготовляли тільки для власного вжитку, але з IX–X ст. відбувся перехід від домашнього ремісництва до побутового промислу, який задовольняв потреби міського населення. Загалом ткацтво та вишивка пов’язані з художнім оздобленням побуту, одягу і житла. Орнаментальні мотиви вишивки вирізнялися надзвичайним багатством композицій і кольорів. Відповідно до етнічних особливостей зберігалося чимало регіональних відмінностей. Так, для Полісся, Волині, Бойківщини характерне застосування одного кольору; на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині поширені строго геометричні орнаменти; для Побужжя, Волині, Буковини характерні стилізовані рослинні мотиви, а київська та полтавська вишивки відрізняються мальовничим трактуванням рослинного орнаменту.
За часів Київської Русі відбувся поділ на міське та сільське мистецтво. У міському середовищі існував попит на нові оригінальні витвори, які демонстрували прогрес у розвитку технологій та художньої довершеності виробів. У сільському мистецькому середовищі провідним явищем залишалося збереження народних традицій, тому новації засвоювались дуже повільно.
Який промисел в епоху Середньовіччя достатньо довго за- лишався провідним? 
В чому полягає різниця між міським та сільським мисте- цтвом Київської Русі? 
Висновок. Історія мистецтва Середньовіччя вміщує етапи культурно-мистецького розвитку окремих регіонів і держав — Візантії, Західної Європи та Київської Русі (слов’янський простір). Основу середньовічного світогляду складало християнство. Через це мистецтво Візантії створило свої особливі форми вираження, які відповідали світогляду епохи. Мистецтво було одним із засобів осягнення ідеї божественної істини, тому його характер був релігійним, а основними рисами стали символізм і алегоричність. Так церква підкреслювала в мистецтві морально-виховні функції. А Київській Русі культурно-мистецькі підвалини, закладені впродовж попередніх тисячоліть, дозволили увібрати і перетворити на власний здобуток впливи Візантії та інших сусідніх держав
Сходу і Заходу.
Повторення основних понять
Канон (грец. canon — норма, правило) — незмінна традиційна, сукупність законів, норм і правил.
Літопис — історико-літературний твір часів Київської Русі, пізніше України, Московїї, Білорусі. В літописі оповідь велася за роками (хронологія). Писалися літописи як правило церковнослов’янською мовою. В інших християнських країнах такі давні твори називалися «хроніки» та писалися переважно латиною.
Смальта — кольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків, пластинок.

Мистецтво Київської Русі